Тишівська ЗОШ I-II ступенів
Творчий проект.
«Люби і знай свій рідний край».
Вчитель Приймич Наталія Василівна
2015 р.
Зміст
1.Вступ
2.Історія села Бистрий та походження назви.
3.Легенда про вершину гори Пикуй-Гуслю.
4.Легенда про походження назви села Котельниця.
5.Легенда про походження назви села Тишів.
6.Висновок.
У мальовничому краю, де шумлять стрімкі гірські потоки , під самою полониною, простяглося невеличке село «Бистрий». Тут живуть щирі і працьовиті люди, які ревно бережуть і передають з уст в уста оповіді про минуле рідного села та пам'ять про радості та горе своїх пращурів. Вони дуже люблять рідну землю,адже тут кожне поле , гора мають власне ім'я та історію свого «життя».
Перші згадки про село Бистрий датуються роком 1649. Є запис, що під Гуслею є 17 хиж і 139 мешканців. Село належало до Мукачівського замку. У 1691 році на місці Великого і Малого Бистрого було створене теперішнє село. В цей час володарями були Ференц Ракоці і Юлія. Вони подарували Бистрому землі. Жили Русин, Халус, Бомбіч, Бобоніч, Мошкевич, Умазаніц.
Ференц II Ракоці подарував землі церкві Святого Духа. З 1733 року священником був Пинзель Янош і в цей час існувала стара деревяна церква Святого Духа з двома дзвонами на верху дзвінниці. Філіями були села Борсучини, Біласовиця, Мічкаревиця, Котельниця.
У 1778 році до бистрянської церкви (материнської) записані: Мічкакревиця – 32 мешканці, Біласовиця – 17 мешканців, Борсучини – 23 русини і 6 жидів, Котельниця – 20 мешканців, Бистрий – 26 мешканців.
У 1792 році в селі Бистрий був священник Пинзель Михайло. Пинзелі походили із невільних селян, їх називали «йовбадь» (слуга). У 1797 році в Котельниці – 68 мешканців, Біласовиця – 62 мешканці, Мічкаревиця – 71 мешканець, Борсучини – 68 мешканців, Бистрий – 90 мешканців.
Походження назви села.
Село Верхній Бистрий знаходиться за 1 км від сільської ради села Тишів. Простягається по обидва береги річки Бистра – притоки річки Латориці ,за 20 км від районного центру та залізничної станції Воловець, на автостраді Чоп-Київ. З північно-західної сторони села мовчазним велетем стоїть полонина Пикуй (1405 м над рівнем моря). За розповідями старожилів села, назва Бистрий походить від того, що під горою Пикуй бере початок річка, яка протікає через село дуже бистро (швидко). За рішенням громади села був побудований водяний млин. Річка була така повновода і швидкоплинна, що обертала водяне колесо, де мололася мука з вівса, жита, кукурудзи… Цей млин був єдиним у всій окрузі від Ведмежого до Латірки. Навіть з Н. Воріт, Завадки, Верб'яжа привозили жителі на возах своє зерно, щоб змолоти його на муку.
Першим власником млина був Голінка М. М. , який сам умів «кувати» каміння для того, щоб змолоти зерно на муку.
Вище села знаходиться «Гістьова вода» - цілюща. Якщо в людини якась недуга, треба до сходу сонця прийти до криниці, обмити хворе місце водою,кинути до джерела гроші - хворобу зніме, як рукою.
Поступово весна піднімається до самої вершини гори Пикуй, де сніг тримається до літа.
Церква Святого Духа в селі Бистрий.(Колишній вигляд).
Церква Святого Духа в селі Бистрий оповита черешневим цвітом.
Над селом височіє полонина Пикуй з вершиною, що має назву Гусля. Ця гора таїть в собі безліч таємниць про життя наших пращурів, казок про лісових повітруль та різних легенд. Одна із них ходить поміж людей про походження назви вершини полонини «Гусля».
Полонинський хребет гори Пикуй.
Вершина гори Пикуй: Гусля.
Гусля (легенда)
А було це так… Колись давно в селі Тишів жив гусляр-сирота Михайло. Він дуже гарно грав на гуслях. Слава про його вміння грати на скрипці ширилася по всіх селах, що пригорнулися із чотирьох сторін до полонини. Однієї суботи наш Михайлик грав на весіллі у селі Жденієво. Там він познайомився з гарною чорнобривою і стрункою Марійкою. Що гарна була, то гарна, але гордовита. Дівчина йому пообіцяла, якщо він в наступну суботу прийде під її вікно і заграє на скрипці, то вона вийде до нього. І ось нарешті довгоочікувана субота. В цей день він грав на весіллі у селі Тишів. Коли закінчилось весілля, наш хлопчина зі своєю скрипкою вирушив у дорогу до коханої. Ось уже вишний кінець села Бистрий, Звір, Узворини, поле Навербистрий ,Гранка і … глибокий темний ліс! Раптом, Михайлик угледів, що навколо нього засвітились подвійні вогники… То були вовки. Та юнак не розгубився, він взяв скрипку і почав грати. Так, граючи ,гусляр перейшов ліс. Вдалині засвітився вогник хатини Марічки. Хлопчина підійшов під вікно і заграв. Та, замість Марічки вийшла її мама і прогнала сироту, сказавши, що він її дочці не пара. Гордовита красуня просто насміялась з його кохання. Михайликове серце оповив розпач та велика туга. З цими почуттями він знову повернувся до лісу і піднявся в Гранку. Та,замість того , щоб спуститись на поле Навербистрий, юнак по хребту почав пробиратися до вершини гори Пикуй. Вже сходило сонце. Легінь останній раз взяв в руки скрипку і заграв. Це була не гра, а розпач від знехтуваного кохання. Скінчилася музика, наш Михайлик ліг на вершині гори, заснув, і в глибокому сні зрісся з горою. Починався новий день, але в ньому вже не було гусляра…
Коли люди довідалися, що сталося з Михайликом, то прокляли Марійку. Більше ніхто до неї не сватався. Все більше і більше часу вона проводила в лісі, шукаючи зілля ,щоб когось причарувати, чи , може, щоб розчарувати Михайлика. Так, згодом, відцуралась від людей і перетворилася на відьму. Розповідають вівчарі,що темної ночі, коли гору пронизують блискавки і гуркоче грім, можна почути страшне завивання Мрійки-відьми та ніжні тужливі звуки Михайликових гусель. Саму ж вершину полонини з того часу так і називають: Гусля.
Нехитре житло верховинця.
Так могла виглядати домівка Марічки. Дах робили високим і гострим для того, щоб зимою погано затримувався сніг,так як на Верховині довгі й сніжні зими.
Так одягалась Марічка
Так одягався Михайлик. Верховинське весілля.
Дерев'яна церква на Верховині.
Село Котельниця
Село Котельниця підпорядковується Тишівській сільській раді. Про перше поселення і походження його назви збереглися в народі такі перекази.
Перша версія походження села Котельниця. (легенда)
Колись, дуже давно, місцевість, де зараз розкинулося село, була покрита лісами. Люди, які тут проживали, в основному займались скотарством. Літом виганяли худобу високо в гори на випас. І от одного разу вівчар, який випасав овець, увечері, наганяючи їх в кошару, недорахувався цілий десяток овець і до того всі вони були вівцематками. Кинулись всі на пошуки. Шукали вони довго і, коли все ж таки знайшли їх в густих чагарниках, то радість була дуже велика. Вівцематки покотилися, і у господаря з'явилося багато ягняток.
На цей час у поселення не було ще назви, тому всі вирішили назвати село Котельниця( від слова «котилися»).
Друга версія походження села Котельниця. (легенда)
Колись, дуже давно,один великий пан вирішив проїхатись на кочії, щоб роздивитись навколишні землі з метою розширення своїх володінь. Таким чином вони заїхали досить далеко, збились з дороги, а на одному горбочку кочія не втрималася на вершині пагорба і почала котитися вниз. А коли бричка зупинилася, і пан оговтався, то почав роздивлятися навколо. Дуже полюбилась йому ця місцевість. Він вирішив прислати своїх слуг освоювати землю, а поселення назвали Котельниця (від слова «котилася»).
Вигляд на село Бистрий (верхній кінець) та село Котельниця.
Перша версія походження назви села Тишів (легенда).
Тишів, Тишово…
Так у різні часи називали село. Про походження самої назви розповідає легенда.
Було це дуже давно. Коли, ніхто не пам'ятає. Того року зима була люта та безсніжна, а ще й затяглася на довгий час. Сонечко не спішило обігріти землю і дати життя молодій траві. В селянських стодолах кінчалися запаси сіна. Дуже скрутне становище з кормом було в одного сільського господаря. Закінчилися всі зимові запаси для худоби. Жаль було господареві худоби, але зробити він нічого не міг. З великого відчаю хазяїн виганяє худобу в поле, яке з усіх сторін обступив ліс та чагарники. З думко: «Хай вам Бог допомагає, бо я не взмозі», - залишив худобу напризволяще та пішов додому.
Тварини розбрелися у пошуках корму. Весною господар повернувся на поле, його радості не було меж. Вся худоба вижила. З тої події він дуже тішився. Від слова «тішився» і пішла назва села Тишів.
Друга версія походження назви села Тишів (легенда).
Жив колись у давнину один чоловік. У нього було дуже багато овець. Одного разу ліг він під корча і заснув. Коли прокинувся, отари ніде не було. Дуже зажурився бідолаха, адже вівці його годували і одягали. Днями і ночами чоловік бродив по горах, шукаючи пропажу. Так одного разу натрапив чоловік на галявину, де паслися всі його вівці. На цій поляні було тихо і затишно,тому наш господар назвав цю галявину Тишів. З часом там оселилися люди і поселення стало називатися Тишів.
Записав з переказів старожилів учень 7 класу Голінка Андріан.
Ільїнська церква в селі Тишів.
Важливо завжди пам'ятати про свій рідний край. Адже, немає більше в світі місця, яке б постійно нагадувало про себе ніжними сполохами в душі. Єдине місце, коре здатне викликати мрійливу посмішку навіть у найсерйозніших людях.
Я впевнена, треба дякувати Богу, що мені пощастило народитися саме в цьому місці, чистому, казковому, величному, найдорожчому для мене. Воно живе в моєму серці запахом теплого молока й свіжого хліба, ароматами літнього сухотрав'я, шумом річки й ніжним подихом дерев.
Так, насправді,рідний край живе в серці людини весь час, поки воно б'ється. |
