От составителя
Скачать 461.82 Kb.
|
ХамелеонЧерез базарну площу йде поліцейський наглядач Очумєлов у новій шинелі і з клуночком у руці. Услід за ним ступає рудий городовик з решетом, вщерть повним конфіскованого аґрусу. Навкруги тиша... На площі ні душі... Повідчинювані двері крамниць і шинків позирають на світ божий похмуро, як голодні пащі, коло них нема навіть жебраків. — То ти кусатись, клятий? — чує раптом Очумєлов.— Хлопці, не пускайте, його! Нині не дозволено кусатися! Держи! А... а! Чути собаче вищання. Очумєлов дивиться в той бік і бачить: з дров'яного складу купця Пічугіна, стрибаючи на трьох ногах і озираючись, біжить собака. За ним женеться чоловік у ситцевій накрохмаленій сорочці й розстебнутій жилетці. Він біжить за ним, і, подавшись тулубом уперед, падає на землю, й хапає собаку за задні лапи. Чути вдруге собаче вищання і крик: «Не пускай!» З крамниць висовуються сонні фізіономії, і скоро біля дров'яного складу, немов з землі вирісши, збирається натовп. — Начебто безпорядок, ваше благородіє!..— каже городовик. Очумєлов робить півповорот ліворуч і простує до зборища. Біля самих воріт складу, бачить він, стоїть вищеописаний чоловік у розстебнутій жилетці і, піднявши догори праву руку, показує натовпові закривавлений палець. На півп'яному обличчі в нього ніби написано: «Ось я тобі дам, шельмо!» — та й самий палець має вигляд знамення перемоги. В цьому чоловікові Очумєлов упізнає золотаря Хрюкіна. В центрі натовпу, розчепіривши передні ноги й тремтячи всім тілом, сидить на землі сам винуватець скандалу — біле гостроморде хортеня з жовтою плямою на спині. В сльозавих очах у нього вираз туги й жаху. — З якої це нагоди тут? — питає Очумєлов, врізаючись у натовп.— Чому тут? Це ти навіщо палець?.. Хто кричав? — Іду я, ваше благородіє, нікого не займаю...— починає Хрюкін, кашляючи в кулак,— про дрова з Митрієм Митрійовичем, і раптом це стерво з доброго дива за палець... Ви мені пробачте, я людина, котра робоча... Робота в мене дрібна. Нехай мені заплатять, бо я цим пальцем, може, з тиждень не поворухну... Цього, ваше благородіє, і в законі нема, щоб від тварюки терпіти... Якщо кожен кусатиметься, то краще й не жити на світі... — Гм! Гаразд...— каже Очумєлов суворо, кашляючи й ворушачи бровами.— Гаразд... Чий собака? Я цього так не залишу. Я покажу вам, як собак розпускати! Пора звернути увагу на таких панів, що не бажають підкорятися постановам! Як оштрафують його, мерзотника, то він дізнається в мене, що означає собака і всяка інша бродяча худоба! Я йому нажену холоду!.. Єлдирін,— звертається наглядач до городовика,— дізнайся, чий це собака, і складай протокол! А собаку знищити треба. Негайно! Він, напевно, скажений... Чий це собака, питаю? — Це, здається, генерала Жигалова! — каже хтось із натовпу. — Генерала Жигалова? Гм!.. Зніми-но, Єлдирін, з мене пальто... Страшенно жарко! Мабуть, що на дощ... Одного тільки я не розумію: як він міг тебе вкусити? — звертається Очумєлов до Хрюкіна.— Хіба він дістане до пальця? Він маленький, а ти ж он який здоровило! Ти, мабуть, розколупав пальця цвяшком, а потім і спала тобі на думку ідея, щоб здерти. Ти ж... відомий народ! Знаю вас, чортів. — Він, ваше благородіє, цигаркою йому в морду для сміху, а він, не бувши дурний, і хапнув... Дурнувата людина, ваше благородіє! — Брешеш, сліпий! Не бачив, то, виходить, навіщо брехати? Їх благородіє розумний пан і розбирають, якщо хто бреше, а хто по совісті, як перед богом... А якщо я брешу, то нехай мировий розсудить. У нього в законі сказано... Нині всі рівні... У мене в самого брат у жандармах... щоб ви знали... — Не базікай! — Ні, це не генеральський...— глибокодумно зауважує городовик.— У генерала таких нема. У нього все більше лягаві. — Ти це напевно знаєш? — Напевно, ваше благородіє... — Я й сам знаю. У генерала собаки дорогі, породисті, а це — чорт знає що! Ні шерсті, ні вигляду... стерво, та й годі. І отакого собаку тримати? Де ж у вас розум? Якби трапився такий собака в Петербурзі чи в Москві, то, знаєте, що було б? Там не подивилися б на закон, а вмить — не дихай! Ти, Хрюкін, постраждав і діла цього так не залишай... Треба провчити! Пора... — А може, і генеральський...— думає вголос городовик.— На морді не написано... Оце якось у дворі в нього такого бачив. — Звісно, генеральський! — каже голос з натовпу. — Гм... Надінь-но, брат Єлдирін, на мене пальто... Щось вітер подув... Морозить... Ти одведеш його до генерала й спитаєш там. Скажеш, що я знайшов і прислав... І скажи, щоб його не випускали на вулицю... Він, може, дорогий, а якщо кожна свиня йому в ніс цигаркою тикатиме, то може й зіпсувати. Собака — ніжна тварина... А ти, бовдуре, опусти руку! Нема чого свого дурного пальця виставляти! Сам винен!.. — Кухар генеральський іде, його спитаємо... Гей, Прохоре! Ходи-но, голубе, сюди! Поглянь на собаку... Ваш? — Вигадав! Таких у нас зроду не було! — І питати тут довго нема чого,— каже Очумєлов.— Він бродячий! Нема чого тут довго балакати... Якщо сказав, що бродячий, виходить, бродячий... Знищити — от і все. — Це не наш,— каже далі Прохор,— Це генералового брата, що оце приїхав. Наш не охочий до хортів. Брат їхній охочий... — Та хіба братик їхній приїхали? Володимир Іванович? — питає Очумєлов, і все обличчя його ясніє від розчулення.— Ох, ти, господи! А я й не знав! Погостювати приїхали? — В гості... — Ох, ти, господи... Скучили за братиком... А я ж і не знав! То це їхній собачка? Дуже радий... Візьми його... Собаченятко нічого собі... Метке таке... Хап цього за палець! Ха-ха-ха... Ну, чого тремтиш? Ррр... Рр... Сердиться, шельма... цуцик отакий. Прохор кличе собаку і йде з ним від дров'яного складу. Натовп регоче з Хрюкіна. — Я ще доберуся до тебе! — погрожує йому Очумєлов і, запинаючись шинеллю, іде собі далі базарною площею. 1884 ЗловмисникПеред судовим слідчим стоїть маленький, надзвичайно худий чоловічок у пістрьовій сорочці і латаних штанях. Його обросле волоссям і поїдене ряботинням обличчя та очі, ледве видні з-за густих, навислих брів, мають вираз похмурої суровості. На голові ціла шапка давно вже не чесаного, покошланого волосся, що надає йому ще більшої павучої суворості. Він босий. — Денис Григор'єв! — починає слідчий.— Підійди ближче і відповідай на мої запитання. Сьомого числа цього липня залізничний сторож Іван Семенович Акінфов, проходячи вранці колією, на сто сорок першій версті застав тебе за відкручуванням гайки, якою рейки прикріплюються до шпал. Ось вона, ця гайка!.. З цією самою гайкою він і затримав тебе. Чи так воно було? — Га? — Чи так усе це було, як каже Акінфов? — Звісно, було. — Гаразд; ну, а для чого ти одкручував гайку? — Га? — Ти це своє «га» кинь, а відповідай на запитання: для чого ти одкручував гайку? — Коли б не потрібна була, не одкручував би,— хрипить Денис, скоса дивлячись на стелю. — Для чого ж тобі потрібна була ця гайка? — Гайка б то? Ми з гайок грузила робимо... — Хто це — ми? — Ми, люди... Климовські мужики тобто. — Послухай, братику, не прикидайся ти мені йолопом, а кажи до діла. Нічого тут про грузила брехати! — Зроду не брехав, а тут брешу...— бурмоче Денис, кліпаючи очима.— Та хіба, ваше благородіє, можна без грузила? Якщо ти живця чи виповзня на гачок насаджуєш, то хіба ж він піде на дно без грузила? Брешу...— усміхається Денис.— На дідька він, живець отой, якщо поверх води плаватиме! Окунь, щука, минь завжди при дні бере, а котра якщо вгорі плаває, то ту хіба тільки шилішпер схопить, та й то рідко... В нашій річці не живе шилішпер... Ця риба простір любить. — Для чого ти мені про шилішпера розказуєш? — Га? Таж самі ви питаєте! У нас і пани так ловлять. Найостанніший хлопчисько не буде тобі без грузила ловити. Звичайно, котрий нетямущий, ну, той і без грузила піде ловити. Дурневі закону не писано... — То ти кажеш, що ти відкрутив гайку на те, щоб зробити з неї грузило? — А то нащо? Не в бабки ж гратися? — Але на грузило ти міг взяти свинець, кулю... цвяшок який-небудь. — Свинцю на дорозі не знайдеш, купити треба, а цвяшок для грузила непридатний. Кращого за гайку і не знайти... І важка, і діра є. — Дурнем яким прикидається! Наче вчора народився або з неба впав. Хіба ти не розумієш, дурна голово, до чого призводить те викручування? Якби не дивився сторож, то поїзд міг би зійти з рейок, людей би побило! Ти людей убив би! — Борони боже, ваше благородіє! Навіщо вбивати? Хіба ми не хрещені чи лиходії які? Слава тобі господи, пане ласкавий, вік свій звікували і не тільки не вбивали, але й у думці такого не було... Спаси і помилуй, царице небесна... Що ви! — А від чого, по-твоєму, буває, що розбиваються поїзди? Відкрути дві-три гайки, от тобі й розбився поїзд! Денис усміхається і недовірливо мружить на слідчого очі. — Ну! Вже скільки років усім селом гайки викручуємо, і милував бог, а тут поїзд розбився... людей повбивав... Якби я рейку взяв або, скажімо, колоду поперек тієї колії поклав, ну, тоді, може, перекинуло б поїзд, а то... тьху! гайка! — Та зрозумій же, гайками прикріплюється рейка до шпал! — Це ми розуміємо... Ми ж не всі відкручуємо... залишаємо... не без розуму робимо... розуміємо... Денис позіхає й хрестить рота. — Минулого року тут зійшов поїзд з рейок, каже слідчий.— Тепер зрозуміло, чому... — Як кажете? — Тепер, кажу, зрозуміло, чому минулого року зійшов поїзд з рейок... Я розумію! — На те ви й освічені, щоб розуміти, ласкавці наші. Господь знав, кому тяму давав... Ви от і розсудили, як і що, а сторож той-таки мужик, нічого не тямить, хапає тебе за комір та й тягне... Ти розсуди, а тоді й тягни! Сказано — мужик, мужицький і розум... Запишіть також, ваше благородіє, що він мене два рази до зубах ударив і в груди. — Коли в тебе робили трус, то знайшли ще одну гайку... Цю в якому місці ти відкрутив і коли? — Це ви про ту гайку, що під червоною скринькою лежала? — Не знаю, де вона в тебе лежала, а тільки знайшли її. Коли ти її відкрутив? — Я її не відкручував, її мені Гнатко, Семена одноокого син, дав. Це я про ту, що під скринькою, а ту, що на подвір'ї на санях, ми разом з Митрофаном відкрутили. — З яким Митрофаном? — З Митрофаном Петровим... Хіба не чули? Неводи в нас робить і панам продає... Йому багато цих гайок треба. На кожен невід, вважай, штук з десять... — Послухай... Тисяча вісімдесят четверта стаття, карного кодексу каже, що за всяке навмисно вчинене пошкодження залізничної колії, якщо це небезпечно для транспорту, що проходить цією колією, і винний знав, що внаслідок цього може бути нещастя... розумієш? знав! А ти не міг не знати, до чого веде це відкручування... його засуджують на заслання в каторжні роботи... — Звичайно, ви краще знаєте... Ми люди темні... хіба ж ми розуміємо? — Все ти розумієш! Це ти брешеш, прикидаєшся! — Навіщо брехати? Спитайте на селі, коли не вірите... Без грузила тільки верховодку ловлять, а що вже гірше за пічкура, й то не піде тобі без грузила. — Ти ще про шилішпера розкажи! — усміхається слідчий. — Шилішпер у нас не водиться... Пускаємо вудку без грузила поверх води на метелика, бере головень, та й то рідко. — Ну, мовчи... Настає мовчанка. Денис переступає з ноги на ногу, дивиться на стіл з зеленим сукном і раз у раз кліпає очима, немов бачить перед собою не сукно, а сонце. Слідчий швидко пише. — Мені йти? — питає Денис після деякої мовчанки. — Ні. Я повинен взяти тебе під варту і відіслати в тюрму. Денис перестає кліпати і, звівши свої густі брови, запитливо дивиться на чиновника. — Тобто як же в тюрму? Ваше благородіє! Мені ніколи, мені треба на ярмарок; з Єгора три карбованці за сало одержати... — Мовчи, не заважай! — В тюрму! Якби було за що, пішов би, а то так... з доброго дива... За що? І не крав, здається, і не бився... А якщо ви про недоїмку сумніваєтесь, ваше благородіє, то не вірте старості... Ви пана неодмінного члена спитайте... Хреста на ньому нема, на старості тому... — Мовчи! — Я й так мовчу...— бурмоче Денис.— А що староста набрехав в обліку, то я хоч під присягою... Нас три брати: Кузьма Григор'єв, виходить, Єгор Григор'єв і я, Денис Григор'єв. — Ти мені заважаєш... Гей, Семене! — кричить слідчий.— Вивести його! — Нас три брати,— бурмоче Денис, коли два дужі солдати беруть і ведуть його з камери.— Брат за брата не відповідає... Кузьма не платить, а ти, Денисе, відповідай... Судді! Помер покійник пан генерал, царство небесне, а то показав би він вам, суддям... Треба судити вміючи, не абияк... Хоч і відшмагай, та щоб за діло, по совісті. Электронное издание Библиотеки украинской литературы Автор проекта, составитель выпуска Виталий Крикуненко (vitkrik@yandex.ru) |
Похожие:
 | От составителя Указатель предназначен всем тем, кто интересуется историей нашего города | | Пояснительная записка рабочая программа разработана на основе рабочей... Рабочая программа разработана на основе рабочей программы по музыке автора составителя Бакланова Т. И., издательство астрель 2011... |
 | От составителя Рекламная деятельность библиотек : метод материалы / яоунб им. Н. А. Некрасова, омо; сост. В. П. Зубакина; отв за вып. Е. С. Семенова.... | | От составителя Несмотря на авторское предупреждение: nota bene Среда обитания. Особенности строения: специализация клеток, два клеточных слоя(наружный и внутренний) |
| Рабочая программа по химиии Ф. И. О. составителя О. С. Габриелян Программа курса химии для 8-11 классов общеобразовательных учреждений. М. Дрофа. 2010 | | В. Я. Виленкин. От составителя 3 Василий Иванович Качалов: Сборник статей, воспоминаний, писем / Сост и ред. В. Я. Виленкин. М.: Искусство, 1954. 658 с |
| Предисловие от составителя В соответствии с Федеральным законом от 06. 10. 2003 №131 «Об общих принципах организации местного самоуправления», статьями 27,... | | Программа по формированию навыков безопасного поведения на дорогах... Фио составителя рабочей программы с указанием должности – Булгина Светлана Владиславовна, учитель географии |
| 155800, Ивановская область, г. Кинешма ул. Ивана Виноградова, д.... Фио составителя рабочей программы с указанием должности – Булгина Светлана Владиславовна, учитель географии | | Программа по формированию навыков безопасного поведения на дорогах... Фио составителя рабочей программы с указанием должности – учитель 1 квалификационной категории Костерин Николай Юрьевич |
| Программа (рабочая) В основу рабочей программы по специальности гитара Должанской детской школы искусств положена типовая программа коллектива составителя... | | 155800, Ивановская область, г. Кинешма ул. Ивана Виноградова, д.... Фио составителя рабочей программы с указанием должности – Кузнецова Светлана Евгеньевна, учитель английского языка |
| От составителя Калмыцкая республиканская организация вос: история и современность: тифло-монографический репертуар / Нац б-ка им. А. М. Амур-Санана,... | | Самый лучший знаток и рассказчик сказок это Кто? Назовите составителя известнейшего сборника «Народные русские сказки», разработавшего классификацию сказок, которая была принята... |
| Пояснительная записка Образовательная область, предмет класс Тип программы, полное название (примерная предметная рекомендованная мо рф, модифицированная, авторская, с указанием автора или составителя,... | | Аннотация к рабочей программе по икн 5 класс Реализация программы предполагает деятельностный подход как ведущий принцип организации урока и развития интеллектуального потенциала... |
