Закон України «Про стандартизацію»

У статті 9 описані основні вимоги до Технічних комітетів стандартизації. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації створює технічні комітети, на які покладаються функції з розроблення, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.

• 
  розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх розроблення, позначення та застосування;
  
• 
  подавати до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації пропозиції щодо створення технічних комітетів стандартизації та розроблення національних стандартів чи прийняття, як національних стандартів, міжнародних (регіональних) чи власних стандартів;
  
• 
  представляти Україну у відповідних міжнародних та регіональних спеціалізованих організаціях із стандартизації, виконувати зобов'язання, які передбачені відповідними положеннями цих організацій;
  
• 
  створювати і вести інформаційні фонди нормативно-правових актів та нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та інформаційного обміну;
  
• 
  видавати і розповсюджувати власні стандарти, документи спеціалізованих міжнародних, регіональних організацій із стандартизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень цих організацій або відповідних договорів, а також делегувати ці повноваження іншим юридичним особам;
  
• 
  інформувати центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації про роботи із стандартизації за своїми напрямами.
  

• 
  національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;
  
• 
  стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими суб'єктами, що займаються стандартизацією.
  

• 
  критерії врахування чи відхилення пропозицій щодо розроблення національних стандартів;
  
• 
  критерії визначення розробників національних стандартів;
  
• 
  визначення пріоритетів щодо застосування міжнародних (регіональних) стандартів;
  
• 
  механізм апеляції;
  
• 
  інформування заінтересованих сторін про стан робіт у сфері національної стандартизації. Строк розгляду проекту національного стандарту та подання відгуків не може бути меншим, ніж 60 днів від дня його опублікування;
  
• 
  ознайомлення за рівних умов з проектами національних стандартів усіх заінтересованих сторін.
  

Порядок застосування стандартів наведено у статті 12 Закону.

• 
  для всіх суб'єктів господарювання, якщо це передбачено в технічних регламентах чи інших нормативно-правових актах;
  
• 
  для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;
  
• 
  для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;
  
• 
  для виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована щодо дотримання вимог стандартів.
  

• 
  захисту життя, здоров'я та майна людини;
  
• 
  захисту тварин, рослин;
  
• 
  охорони довкілля;
  
• 
  безпеки продукції, процесів чи послуг;
  
• 
  запобігання введенню в оману стосовно призначення та безпеки продукції;
  
• 
  усунення загрози для національної безпеки.
  

• 
  нормативний документ - документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Згідно зі статтею 15 Закону України „Про стандартизацію” це Положення стосується національних стандартів, кодексів усталеної практики, класифікаторів, каталогів, а також міждержавних нормативних документів;
  

• 
  копія нормативного документу (далі - копія) – автентичне відтворення зображення нормативного документу в цілому, або його частини на паперовому або магнітному носії, у вигляді окремого документу чи у складі збірок нормативних документів, або інших групувань, що включають нормативні документи, рекомендації, нормативно-правові акти, наукові статті тощо;
  
• 
  Генеральний агент - особа, уповноважена Держстандартом на інформаційне
  

• 
  безпосередньо копіюванням з оригіналу нормативного документу;
  
• 
  шляхом автоматичного машинного друку з копії документу на магнітному носії;
  
• 
  друкуванням з Бази даних або інформаційної системи Агента.
  

Надання інформаційних послуг регламентовано положеннями статті 16. Інформаційні послуги надаються шляхом опублікування офіційних текстів стандартів, інформаційних та довідкових видань, а також їх розповсюдження інформаційними мережами в ініціативному порядку та на замовлення.

• 
  кошти Державного бюджету України;
  
• 
  кошти, передбачені на виконання програм і проектів;
  
• 
  кошти суб’єктів господарювання;
  
• 
  кредити банків;
  
• 
  інші кошти, передбачені законом.
  

• 
  внести до Верховної Ради України законопроекти щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;
  
• 
  прийняти нормативно-правові акти, що випливають з цього Закону;
  
• 
  забезпечити приведення власних нормативно-правових актів, а також нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність з нормами цього Закону;
  
• 
  визначити порядок та терміни дії галузевих стандартів та прирівняних до них інших нормативних документів колишнього СРСР.
  

• 
  координацiя дiй органiв виконавчої влади у сферi пiдтвердження вiдповiдностi, розмежування їх повноважень та уникнення дублювання;
  
• 
  неупередженість, прозорість та доступність процедур пiдтвердження вiдповiдностi;
  
• 
  застосування з урахуванням iснуючої мiжнародної практики способiв пiдтвердження вiдповiдностi залежно вiд потенцiйного ризику;
  
• 
  забезпечення iдентичних процедур пiдтвердження вiдповiдностi продукції вiтчизняного та iноземного походження;
  
• 
  гармонiзацiя національних нормативно-правових актiв з пiдтвердження вiдповiдностi з мiжнародними та європейськими;
  
• 
  сприяння розвитку сфери пiдтвердження вiдповiдностi в законодавчо нерегульованiй сферi;
  
• 
  дотримання вимог щодо конфiденцiйностi iнформацiї, отриманої в результатi робiт з пiдтвердження вiдповiдностi;
  
• 
  забезпечення повного та всебiчного iнформування з питань пiдтвердження вiдповiдностi всiх заiнтересованих сторiн.
  

• 
  забезпечує здійснення державної політики у сфері підтвердження відповідності;
  
• 
  визначає центральні органи виконавчої влади з питань технічного регулювання у відповідних сферах діяльності;
  
• 
  визначає центральні органи виконавчої влади, на які покладається розроблення технічних регламентів;
  
• 
  затверджує технічні регламенти з підтвердження відповідності;
  
• 
  укладає міжнародні угоди у сфері підтвердження відповідності, приєднання України до міжнародних (регіональних) систем сертифікації.
  

• 
  бере участь у формуваннi державної полiтики у сферi пiдтвердження вiдповiдностi;
  
• 
  забезпечує проведення єдиної державної технiчної полiтики у сферi пiдтвердження вiдповiдностi;
  
• 
  готує пропозицiї щодо укладання мiжнародних угод у сферi пiдтвердження вiдповiдностi, приєднання України до мiжнародних (регіональних) систем сертифiкацiї, приймає рiшення про порядок визнання результатiв робiт, проведених органами з сертифiкацiї iнших країн;
  
• 
  координує дiяльнiсть центральних органiв виконавчої влади у визначених сферах діяльності з пiдтвердження вiдповiдностi в законодавчо регульованій сфері;
  
• 
  органiзовує розроблення проектів нормативно-правових актiв, що встановлюють загальнi вимоги та правила процедури пiдтвердження вiдповiдностi в законодавчо регульованiй сферi;
  
• 
  надає методологiчну допомогу центральним органам виконавчої влади у розробленні проектiв законiв, iнших нормативно-правових актiв з пiдтвердження вiдповiдностi, у тому числі технiчних регламентів;
  
• 
  узгоджує розробленi центральними органами виконавчої влади технiчнi регламенти з пiдтвердження вiдповiдностi що подаються на затвердження Кабiнету Мiнiстрiв України;
  
• 
  органiзовує ведення державного реєстру уповноважених органiв з сертифiкацiї та встановлює порядок надання ними iнформацiї, що стосується виданих сертифiкатiв вiдповiдностi та свiдоцтв про визнання вiдповiдностi;
  
• 
  органiзовує пiдготовку та атестацiю аудиторiв з сертифiкацiї;
  
• 
  органiзовує ведення національного фонду нормативно-правових актiв з питань пiдтвердження вiдповiдностi;
  
• 
  здiйснює iнформацiйне забезпечення з питань пiдтвердження вiдповiдностi.
  

• 
  готують пропозицiї щодо уповноваження органiв з сертифiкацiї на проведення робiт з пiдтвердження вiдповiдностi у законодавчо регульованiй сферi;
  
• 
  беруть участь у розробленні проектiв технiчних регламентів з пiдтвердження вiдповiдностi та інших нормативно-правових актiв у цій сфері;
  
• 
  органiзовують пiдготовку та пiдвищення квалiфiкацiї фахiвцiв з пiдтвердження вiдповiдностi.
  

• 
  за погодженням iз спецiально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сферi пiдтвердження вiдповiдностi та з центральними органами виконавчої влади, на які покладені функції технiчного регулювання у визначених сферах дiяльностi, уповноважує органи з сертифiкацiї (далі - уповноваженi органи з сертифiкацiї) на проведення робiт з пiдтвердження вiдповiдностi у законодавчо регульованiй сферi;
  
• 
  органiзовує нагляд за проведенням робіт з підтвердження відповідності уповноваженими органами з сертифiкацiї.
  

Положення статті 7 наголошують на те, що Процедура пiдтвердження вiдповiдностi в законодавчо регульованiй сферi є обов'язковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу з сертифiкацiї.

Стаття 8 стосується вимог до використання Національного знаку відповідності. Національний знак відповідності - знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції вимогам технічних регламентів з підтвердження відповідності, які поширюються на неї. Опис та правила застосування нацiонального знака вiдповiдностi встановлюються Кабінетом Міністрів України.

29 листопада 2001р. прийнята Постанова КМУ N1599 Про затвердження опису та правил застосування національного знака відповідності. Відповідно до постанови:

• 
  Національний знак відповідності засвідчує відповідність позначеної ним продукції вимогам технічних регламентів з підтвердження відповідності, які поширюються на неї.
  
• 
  Знак відповідності наноситься тільки на ті види продукції, опис яких міститься в технічних регламентах з підтвердження відповідності. При цьому нанесення знака відповідності є обов'язковим.
  
• 
  У разі підтвердження уповноваженим органом із сертифікації відповідності продукції поряд із знаком відповідності наноситься ідентифікаційний номер цього органу згідно з державним реєстром таких органів.
  
• 
  Знак відповідності наноситься на продукцію безпосередньо її виробниками.
  
• 
  Знак відповідності наноситься на виріб та/або на етикетку, тару, пакування, експлуатаційну та товаросупровідну документацію тощо. Місце та cпосіб нанесення (друкування, наклеювання, гравірування, травлення, штампування, лиття тощо) знака відповідності визначається виробником продукції.
  
• 
  Дозволяється використовувати зображення знака відповідності у рекламі позначеної ним продукції.
  

• 
  є юридичною особою - резидентом України;
  
• 
  акредитований в порядку, встановленому Законом України "Про акредитацію органів з оцінки відповідності;
  
• 
  не провадить діяльність, у тому числі консультативну, пов'язану з розробкою, виготовленням, продажем, технічним обслуговуванням, ремонтом, зберіганням, утилізацією продукції, розробкою систем якості (систем управління якістю), систем управління довкіллям, що є об'єктом підтвердження відповідності;
  
• 
  має аудиторів, які атестовані у встановленому законодавством порядку та працюють на постійних умовах, у кількості, достатній для виконання робіт з підтвердження відповідності;
  
• 
  не використовує частково або повністю фінансові та матеріальні ресурси розробників, виробників (постачальників) продукції;
  
• 
  має власну систему управління якістю;
  
• 
  має необхідне інформаційно-технічне забезпечення робіт з підтвердження відповідності;
  
• 
  має власні випробувальні лабораторії (центри) для проведення випробування продукції, зазначеної в технічному регламенті з підтвердження відповідності, та/або уклав відповідні угоди з іншими акредитованими органами з оцінки відповідності;
  
• 
  має досвід проведення робіт із сертифікації продукції не менше трьох років;
  
• 
  має фонд нормативних документів та нормативно-правових актів за напрямами діяльності у сфері підтвердження відповідності у контрольованому стані;
  
• 
  веде реєстр виданих сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання;
  
• 
  має страховий фонд (страхову угоду) або кошти у розмірі, достатньому для відшкодування у встановленому законодавством порядку фізичним чи юридичним особам збитків, заподіяних внаслідок провадження ним діяльності як уповноваженого органу із сертифікації;
  
• 
  гарантує нерозголошення конфіденційної інформації, отриманої під час виконання робіт з підтвердження відповідності.
  

• 
  сприяти проведенню всiх процедур пiдтвердження вiдповiдностi, встановлених для конкретного виду продукцiї;
  
• 
  наносити на продукцiю нацiональний знак вiдповiдностi в законодавчо регульованій сфері;
  
• 
  компенсувати споживачам продукцiї завданi їм збитки в разi виявлення невiдповiдностi продукцiї вимогам, зазначеним у декларацiї про вiдповiднiсть та/або сертифiкатi вiдповiдностi чи свiдоцтвi про визнання вiдповiдностi.
  

• 
  реалiзовувати продукцiю за умови наявностi копiї сертифiката вiдповiдностi та/або копiї декларацiї про вiдповiднiсть чи копiї свiдоцтва про визнання вiдповiдностi, в порядку визначеному законодавством;
  
• 
  припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.
  

Порядок оскарження дiй уповноважених органiв регламентує стаття 15 закону. Особа, яка є заявником з пiдтвердження вiдповiдностi, може оскаржити дiї та рiшення уповноваженого органу з сертифiкацiї шляхом подання скарги до апеляційної комісії або в судовому порядку. Скарги розглядаються апеляцiйними комiсiями, що створюються при уповноважених органах з сертифiкацiї. У разi незгоди однiєї iз сторiн з рiшенням апеляцiйної комiсiї воно може бути оскаржено у спецiально уповноваженому центральному органi виконавчої влади у сферi пiдтвердження вiдповiдностi.