Анастасії Нових «Передбачення майбутнього І правда про минуле та сьогодення»
Скачать 0.96 Mb.
|
Фінансування фашизму Сполученими Штатами Америки - Так, навіть так. Наприклад, імена одних з головних сполучних ланок «Вільних каменярів», які брали активну участь у фінансуванні нацистів... Це і президент німецького «Рейхсбанку» Ялмар Горас Грилі Шахт (Тінглеф Шлезвіг-Гольштейн). Згодом він став міністром економіки у нацистів. До речі, сім'я Шахт протягом багатьох років належить до міжнародної фінансової еліти. І аж ніяк не випадково Ялмар Шахт став головним німецьким представником американської фінансової корпорації Моргана... Крім того, це Аверелл і його брат Роланд Харріман - американські фінансисти, котрі були членами ордена «Череп і Кістки». Дані операції проводилися ними через «Юніон банк» («Union Banking Corporation», штаб-квартира знаходилася в Нью-Йорку), який був спільною організацією німецького промисловця Тіссена та Харрімана. Між іншим, з восьми директорів цього банку четверо входили в орден «Череп і Кістки». Та й взагалі треба сказати, що Роланд Харріман фінансував як Ради, так і нацистів через «Банк братів Браун і Харріман». Зверну вашу увагу на те, що одним з найбільш довірених його співробітників був Прескотт Буш, який згодом став директором «Юніон банку»... - Буш?! - здивовано промовив Микола Андрійович. - А це випадково не родич нинішньому президенту США Джорджу Бушу? - Звичайно родич. Це його батько! Взагалі, я мушу зауважити, що цей клан Бушів просто зразковий показник активної роботи «Вільних каменярів». Вони брали найактивнішу участь у реалізації таємних планів Архонтів під час Першої та Другої світових війн. Наприклад, батько Прескотта - Самуель Прескотт Буш під час Першої світової війни був членом Ради військової промисловості і відповідав за постачання боєприпасів для армії. - Боєприпасів? - перепитав Володя. - Золота посада. - А після Першої світової війни він обіймав посаду першого президента Національної асоціації мануфактурних виробництв та економічного радника президента США Герберта Гувера. І далеко не випадково саме в ці роки (1929-1933) була штучно створена потужна економічна криза, названа в США «Великою депресією»... Свекор же Прескотта Буша - Джордж Герберт Уолкер - був великим фінансистом, який і заснував у Нью-Йорку ту саму компанію «Brown Brothers Harriman». Він же спонсорував виборчу кампанію іншого представника від «Вільних каменярів», який змінив Герберта Гувера на посту президента США - Франкліна Делано Рузвельта, вихідця з родини землевласника та впливового бізнесмена, котрий мав «великі зв'язки у політичних колах»... Так... і Прескотт, і Джордж Буш були активними членами ордена «Череп і Кістки»... - Череп і кістки? Так, справжні пірати, - посміхнувся Стас. - Ага, Архонтського моря, - додав Женя. - Так ось, у роки Другої світової війни, коли журналісти докопалися до фактів, хто спонсорував нацистів, з якими воювала Америка, почався судовий процес, де засвітилися імена Харріман і Прескотта Буша. Але незабаром це питання заминають. Між іншим, не без участі в цій справі Аллена Даллеса, який був адвокатом Прескотта Буша. - Аллена Даллеса, - здивувався Володя. - Директора ЦРУ? - Ну директором він став трохи пізніше, після війни. А у той час він був співвласником адвокатського бюро в Нью-Йорку, що належав його братові Джону Фостеру Даллесу. Це адвокатське бюро представляло інтереси ще одного найбільшого спонсора нацистів - нафтової компанії «Стандард ойл» («STANDARD OIL»), що належала Рокфеллеру. У цьому ж 1942 році за відповідні «заслуги» Аллена Даллеса призначають керівником європейського відділу нового Управління стратегічних служб США. Завдяки своїм новим повноваженням, за завданням «Вільних каменярів» він розширює свої контакти з Гіммлером (котрий вже в наступному році(!) отримує призначення міністра внутрішніх справ нацистської Німеччини), налагоджує оновлене таємне співробітництво з органами СС. А директором ЦРУ (яке у 1947 році було створено на основі розформованого Управління стратегічних служб, що засвітилося у зв'язках з нацистами) Аллен Даллес став вже у 1953 році. - Анекдот! - посміхнувся Віктор. - От вже справді: вивіски змінюють, а основні гравці залишаються ті ж! - Так, Аллен Даллес - це гравець ще той. Але це й не дивно. Він же вийшов з родини гравців, так би мовити попередніх заготовок для шахових фігур Архонтів. Дід Аллена Даллеса був держсекретарем при 23-му президенті США Бенджаміні Гаррісоні (до речі, онуці 9-го президента США, так би мовити останнього президента - підданого Великобританії, батько якого був одним з тих, хто підписував Декларацію незалежності). Дядько Аллена Даллеса Роберт Лансінг займав ту ж посаду при 28-му президенті США Томасі Вудро Вільсоні, за правління якого США вступила у Першу світову війну і який був одним з ініціаторів створення Ліги Націй. А чого вартий був старший брат Аллена Даллеса - Джон Фостер Даллес? Джон Фостер Даллес, котрий обіймав впливові державні посади США (у тому числі посаду держсекретаря при президентові Ейзенхауері (1953-1961)) також був однією з вагомих фігур в організації «Вільних каменярів». До речі, він же був і головою ради опікунів «Фонду Рокфеллера». Ця людина зробила чимало, щоб втілити плани Архонтів щодо Другої світової війни і особливо післявоєнного устрою світу і розстановки у ньому сил, брав участь у побудові ООН (навіть складав Статут ООН), військових блоків НАТО, АНЗЮС, а також СЕАТО з метою протистояння Росії, точніше СРСР. Аж ніяк не випадково з'явився його знаменитий маніфест «Шість стовпів світу»... *** ...Так от, заплановані Архонтами події 1924 року торкнулися не тільки політичних рокіровок у деяких країнах Європи, а й навіть коректування політичного курсу уряду в Радянському Союзі. Створення СРСР - Як це коректування політичного курсу? - не зрозумів Стас. - Я не дочув, в Радянському Союзі? - Так. Справа в тому, що друга революція в Росії (я маю на увазі Велику Жовтневу соціалістичну революцію), вчинена командою Леніна після розвалу Керенським Російської імперії, також фінансувалася Архонтами. Причому зверну вашу увагу, як відбувався сам процес цієї гри Архонтів. Коли почалася Лютнева буржуазна революція в Росії, Ленін і багато його соратників в цей час перебували в еміграції, в «нейтральній» Швейцарії. Для них ця «буржуазна революція» була несподіваною новиною. Але, коли вони поспішили виїхати до Росії, влада Німеччини, Австрії, Англії разом відмовили Леніну і його команді в дозволі на проїзд через їхні країни, заблокувавши їх у Швейцарії за допомогою європейських країн, що підтримували це рішення. І лише в квітні було дано такий же раптовий дозвіл «усіма країнами» на транзитний проїзд Леніна і його команди через європейські держави до Росії. Це ще раз підкреслює, як Архонти маніпулювали у своїй грі людьми і висували їх як пішаків на нові позиції в потрібний час. Коли Ленін прийшов до влади, Архонти, звичайно ж, оточили його своїми людьми для контролю. Проте Ленін був далеко не простою людиною. У нього була своя ідейна команда, на чолі з Феліксом Дзержинським, яка прекрасно розуміла всю гру Архонтів, їх цілі і завдання. Прийшовши до влади, Ленін і його група стали посилено шукати контакту з Шамбалою, щоб позбутися від влади Архонтів. - Ти хочеш сказати, він вів подвійну гру? - запитав Микола Андрійович. - Саме так. Ленін зробив спробу вивести країну з кризи. І коли явні цілі, що суперечили намірам Архонтів, стали висвітлюватися через конкретні справи, Архонти вирішили його прибрати і замінити своєю маріонеткою. Вже з 1922 року, посилаючись на погане здоров'я Леніна, його фактично відсторонили від управління країною, висуваючи кандидатуру Сталіна. І незважаючи на те, що стара ленінська гвардія боролася з цією «грузинсько-єврейською мафією» як могла, розуміючи, чим це загрожує країні, все-таки після смерті Леніна (21 січня 1924 року) вже через чотири місяці на тринадцятому з'їзді РКП саме Сталіна переобирають на посаду Генерального секретаря. І це при тому, що Ленін письмово заповідав ні в якому разі не ставити Сталіна на цей пост. І як факт, ті, хто підтримував Сталіна, самі потім поплатилися за це своїми життями. Після смерті Леніна і висунення Сталіна практично відразу ряд країн, у тому числі Великобританія, Франція, Італія, визнають СРСР і встановлюють з ним дипломатичні відносини. Як ви розумієте, все це теж сталося «не раптом». Зазначу, що сам Сталін недовго радів ілюзії своєї влади, коли нарешті зрозумів, під який ковпак Архонтів він потрапив. Але про це трохи пізніше. Прихід Гітлера до влади в Німеччині Отже, повернемося у 1924 рік у Німеччині. До цього року «Вільні каменярі» зробили так, щоб ім'я Гітлера почули не тільки в усіх куточках країни, але й за кордоном. Адже, незважаючи на те, що ідейний потенціал партії Гітлера вже бив фонтаном, однак ця партія існувала лише в Баварії, точніше в Мюнхені. За межами цього місця про неї мало хто знав. Щоб усунути цей недолік і зробити свою маріонетку Гітлера повсюдно відомим, 8 листопада 1923 року було спровоковано так званий нині в історії «Пивний путч». - «Пивний путч»? Це як зрозуміти, їх що там всіх від пива пучіло? - ледве стримуючи сміх промовив Женька. - Ага, а Гітлера більше за всіх! - розсміявся Стас. Сенсей посміхнувся разом з хлопцями. - Це історики так «обізвали», оскільки вважається, що рішення про проведення «національної революції», до якої увесь час закликав Гітлер у вигляді «походу на Берлін» з метою повалення «єврейсько-марксистських зрадників», було прийнято в одній з мюнхенських пивних, де власне і відбулася основна дія політичного спектаклю «путчу». Володя посміхнувся і пробасив: - Так, насправді такі рішення при великому фінансуванні з кондачка не народжуються. Гроші люблять тверезі голови. - Це точно, - погодився з ним Сенсей. - Так от, наступного дня після цієї події Гітлер влаштував показушну демонстрацію і разом з іншими партійними лідерами очолив колону нацистів, яка рушила до центру міста. Їх вже чекав поліцейський кордон, який відкрив вогонь по демонстрантам. Гітлера тут же відвезли «прихильники» в спеціально підготовленій машині. «Пивний путч» провалився. Загалом, все було розіграно по нотах. І як результат - Гітлер став знаменитим не тільки у Німеччині, а й за кордоном. У самій Німеччині про нього написали всі німецькі газети, навіть тижневики розмістили його портрети. Далі цей спектакль розвивається ще цікавіше і для народу і особливо для його режисерів. Враховуючи також психологію мас (оскільки люди люблять «ображених і скривджених», з якими вони себе асоціюють), для німецького народу була розіграна наступна сцена. Гітлера залучають до суду «за державну зраду». Хоча той, з самого початку був проінформований своїми «наставниками» з таємного ордену, що путч провалиться, і що його заарештують, і що він буде сидіти у в'язниці... недовго, причому з користю для справи. Звичайно ж Гітлер поводить себе так, як його проінструктували - зовсім без «страху і докору» перетворює лаву підсудних у пропагандистську трибуну, звинувачує уряд і клянеться, що настане той день, коли він віддасть його до суду, тобто фактично відкрито говорить те, що накипіло у простих людей. Плюс до цього гарна оплата (спонсорами) потрібних статей в популярних газетах, і Гітлер вмить заробляє славу національного героя, «патріота і непримиреного борця з лівими». Адольфа засудили до п'яти років ув'язнення в Ландсбергській в'язниці. Замість цього терміну він, можна сказати, привільно прожив там лише кілька місяців. Більш того, саме в цей період за навчання Гітлера «справжнім знанням управління масами» і таємним «окультним наукам впливу» всерйоз взялися «Вільні каменярі». В'язниця була дуже зручним усамітненим місцем для цих цілей, котре відгороджувало від сторонніх очей і вух. Гітлера посадили в цю в'язницю не просто аби з ким, а в компанії з тридцятирічним Рудольфом Гессом. Саме ця людина була приставлена до нього особистим секретарем (яким він офіційно став з 1925 року), а заодно для нагляду за його діями. Рудольф Гесс в свою чергу був учнем Карла Хаусхофера - генерала, викладача з Мюнхенського університету. Цей «професор» методично почав відвідувати Гітлера у в'язниці і проводити з ним багатогодинні уроки. Причому Хаусхофер - це так би мовити засвічена фігура від «Вільних каменярів». Готуючись до «уроків» для Гітлера, він неодноразово радився з «Вільними каменярами» вищих ступенів, а також «тибетським ченцем», що отримав на Заході прізвисько «людина в зелених рукавичках», котрий насправді був далеко не «ченцем» і далеко не останнім у структурі окультного таємного ордена «Зелений дракон». Коротко хочу вам розповісти, ким була ця людина - Карл Хаусхофер. Він народився у 1869 році в Мюнхені. Його батько був професором права. Карл закінчив Баварську військову академію, обравши собі кар'єру військового. У 1896 він одружився з Мартою Майер-Досс - дочкою єврейського юриста. Подружжя належало до родовитої аристократії. Хаусхофер виконував різні дипломатичні доручення в Південно-Східній Азії, де й познайомився з представниками таємного ордена «Зелений дракон», під впливом якого і сформувався його основний світогляд і знання з окультних наук. Відвідав Індію, Корею, Манчжурію, Росію. І аж ніяк не випадково у 1908-1910 роках Карл Хаусхофер отримав призначення німецького військового аташе в Японії. У Токіо він був посвячений у таємний орден «Зелений дракон», ставши його членом, завдяки чому тісно зблизився з імператорською родиною, японською самурайською елітою. Пізніше, саме завдяки цій посвяті, перед ним відкрилися двері «буддійських монастирів» в Лхасі, одного з найвпливовіших таємних товариств Азії - секти «Жовтошапочники» або як їх ще називають «Золоті шапки». Треба відзначити що «Жовтошапочники» у своїй основі по суті «кандучной породи», як і еліта «Зелений дракон». Тільки Кандуки в порівнянні з цими примірниками і поруч не стояли. - Кандуки? А хто це такі? - запитав Андрій. - Та потім якось розповім... Так от, саме завдяки цій посвяті в орден «Зелений дракон» кар'єрне зростання Хаусхофера різко піде в гору - в роки Першої світової війни він стане, як кажуть, «молодим генералом», вийшовши у відставку в званні генерал-майора. - Що ж за такий хитрий орден цей «Зелений дракон», що має в своєму розпорядженні такі зв'язками, вплив і можливості? - поцікавився Володя. - Ніколи про нього не чув. - Не дивно. Це далеко не простий орден, - зауважив Сенсей. - Оккультне ядро даного ордена дуже близько до верхівки Архонтів. І я повинен сказати, що його бояться навіть самі Архонти. Бо Архонти всього лише люди, а ці... Кістяк цього ордена існує з давніх часів і по суті його члени є правою рукою Арімана, якщо можна так сказати. Це вже не люди. Це в повному розумінні нелюди. Колись, будучи ще людьми, вони обрали собі шлях, запропонований Аріманом, побажавши стати не тільки багтими, мати владу, а й бути «вічно у тілі». - А що дійсно можна бути «вічно в тілі»? - здивувався Славко. - Ні звичайно. Будь-яка матерія має властивість рано чи пізно руйнуватися. Властивістю вічності володіє тільки душа і лише в тому випадку, якщо вона духовно дозріє. А під аріманівським терміном «вічне життя» мається на увазі свідоме переродження з одного тіла в інше за рахунок душі, що в результаті таких маніпуляцій просто через 10-12 перероджень повністю анігілює і матеріалізована нелюдь зникає назавжди. Тобто, якщо у простої людини, що переживає «несвідомі» реінкарнації, є шанс вирватися у вищі духовні сфери і знайти реальну вічність, завдяки своїй духовній ретельності у відведеному терміні життів, то нелюдь позбавляється остаточно цього шансу. Але дане знання до людини, що стала на шлях нелюда, приходить вже потім, з досвідом «свідомих» перероджень. Так мало того, що ця істота починає швидко усвідомлювати кінцівку свого існування, так ще й стає повністю залежною від бажань Арімана, тому що будь-яка її непокора йому може призвести до передчасної повної анігіляції. Але спочатку про цю пастку Арімана ніхто людині не розповідає, все покрито ілюзією задоволення його духовних прагнень і райдужними перспективами «життя вічного» в тілі на Землі. Руслан здивовано перепитав, ніби й не чув усього того, що тільки що сказав Сенсей. - Свідоме переродження? Я уявляю, яким багажем знань вони володіють! Сенсей сумно посміхнувся: - Серйозним багажем, чому їх і боявся Гітлер. Вони володіють достатньою силою, щоб вирвати людину з кола реінкарнацій і повністю його знищити... - відповівши Руслану, Сенсей переключився на основну розповідь. - Так от, з приводу Карла Хаусхофера. Саме в ордені «Зелений дракон» йому закладають основи того, що пізніше стає справою його життя. Саме там йому й описують у подробицях ідею так званої пізніше в його роботах «теорії геополітичного об'єднання Євразії» в континентальний блок - від Азорських островів до Токіо. Основа цієї геополітики - теорія рухливих кордонів, яка передбачає необхідність перегляду наявних кордонів. Розділ світу на дві частини - сухопутних і морських держав. Визначається один ворог у всіх випадках - англосаксонський світ - Англія, США, які «намагаються досягти контролю над усім світом» як голови морських держав. Умови такі: або рабство у «англосаксонського космополітичного капіталізму», або єдина геополітична революція Європи в тісному союзі з Азією. Подавалося все це під загальною кодовою назвою «Новий світовий порядок». |
Похожие:
 | Тишівська зош I-II ступенів «Бистрий». Тут живуть щирі І працьовиті люди, які ревно бережуть І передають з уст в уста оповіді про минуле рідного села та пам'ять... | | Программа по формированию навыков безопасного поведения на дорогах... «Сказка про хитрую ловушку», «Сказка про молоток и гвозди», «Сказка про Ойку-плаксу», «Сказка про самого большого зайца на свете»,... |
| Реферат на английском языке на тему : «Правда, сказанная слишком поздно, страшнее лжи» «Правда, сказанная слишком поздно, страшнее лжи» и защитить его. И подготовить монолог от имени известного деятеля на тему : «Где... |  | Использование инновационных технологий при обучении русскому языку и литературе «Спеши в школу как на игру. Она и есть такова, -» писал Ян Коменский. Не правда ли, про современную школу так не скажешь? Хорошо... |
| Классный час : «Правда и ложь» Цель: знакомство с понятиями правда и ложь, совершенствовать навыки культуры общения, воспитывать такие нравственные качества личности,... | | Классный час: «Правда и ложь». Цель: знакомство с понятиями правда и ложь, совершенствовать навыки культуры общения, воспитывать такие нравственные качества личности,... |
| Не правда ли, про современную школу так не скажешь? Эта проблема давно привлекает к себе внимание учителей. Многообразие поисков ее решения находит свое отражение как в привлечении... | | «Кримський агротехнологічний університет» на тему Білі двері краса в минуле вміє одчинять І в будуче”. Духовність, культура, мистецтво в поезії Рильського |
| Правда истории и «правда» киноискусства Режиссеры создавали биографические фильмы, герои которых жили в период античности или средневековья, а зрители могли «разглядеть»... | | Издательском Доме «Комсомольская правда» Издательском Доме «Комсомольская правда» состоялась пресс-конференция руководителя Рособразования Н. И. Булаева на тему «Уроки егэ.... |
| Сказка про Царя-хитреца, Иванушку-лопуха и лютого змея Чеэса Усаживайтесь поудобней, детишки. А расскажу-ка я вам сказочку про добра молодца Иванушку, царя Жугета, енералов Тушилу и Гошу, да... | | По яс ни тель ная за пис ка «Ис кус ство 8-9 клас сы», ав то ры про грам мы Г. П. Сер ге е ва, И. Э. Ка ше ко ва, Е. Д. Крит ская. Сбор ник: «Про грам мы для... |
| Программа по формированию навыков безопасного поведения на дорогах... «Донеччина», «День», «Дзеркало тижня», «Крымская правда», «Газета по-українськи», «Зоря Полтавщини», «Деснянська правда», «Високий... | | Программа по формированию навыков безопасного поведения на дорогах... Страна ищет свой почерк…Обложка журнала «Наше минуле». Автор композиции — Георгий Нарбут. 1918 год (с. 14) |
| Книга-білінгва, у якій вибр Гончар писал, что правда «Кобзаря», как правда Святого Письма, для человечества никогда не устареет и не угаснет. Шевченко открыл... | | Горячие страницы украинской печати дайджест Крымская правда», «Запорізька правда», «Сіверщина», «Літературна Україна», «Українська літературна газета», «Слово Просвіти», «Чорноморські... |
