3. Законодательная база инновационной деятельности в Украине

Скачать 423.68 Kb.

Название	3. Законодательная база инновационной деятельности в Украине
страница	5/5
Дата публикации	05.03.2015
Размер	423.68 Kb.
Тип	Закон

100-bal.ru > Экономика > Закон

1 2 3 4 5

За експертними оцінками, головними об’єктами для закордонного капіталу стали проекти під Євро-2012 та банківський сектор.

28. Види інвестиційних проектів та основні етапи їх розробки

можно выделить следующие виды инвестиционных проектов.

По отношению друг к другу:

независимые допускающие одновременное и раздельное осуществление, причем характеристики их реализации не влияют друг на друга;

взаимоисключающие т.е. не допускающие одновременной реализации. На практике такие проекты часто выполняют одну и ту же функцию. Из совокупности альтернативных проектов может быть осуществлен только один;

взаимодополняющие реализация которых может происходить лишь совместно.

По срокам реализации (создания и функционирования):

краткосрочные (до 3 лет);

среднесрочные (3—5 лет);

долгосрочные (свыше 5 лет).

По масштабам (чаще всего масштаб проекта определяется размером инвестиций):

малые проекты, действие которых ограничивается рамками одной небольшой фирмы, реализующей проект. В основном они представляют собой планы расширения производства и увеличения ассортимента выпускаемой продукции. Их отличают сравнительно небольшие сроки реализации;

средние проекты— это чаще всего проекты реконструкции и технического перевооружения существующего производства продукции. Они реализуются поэтапно, по отдельным производствам, в строгом соответствии с заранее разработанными графиками поступления всех видов ресурсов;

крупные проекты — проекты крупных предприятий, в основе которых лежит прогрессивно «новая идея» производства продукции, необходимой для удовлетворения спроса на внутреннем и внешнем рынках;

мегапроекты— это целевые инвестиционные программы, содержащие множество взаимосвязанных конечных проектов. Такие программы могут быть международными, государственными и региональными.

По основной направленности:

коммерческие проекты, главной целью которых является получение прибыли;

социальные проекты, ориентированные, например, на решение проблем безработицы в регионе, снижение криминагенного уровня и т.д.;

экологические проекты, основу которых составляет улучшение среды обитания;

другие

В зависимости от степени влияния результатов реализации инвестиционного проекта на внутренние или внешние рынки финансовых, материальных продуктов и услуг, труда, а также на экологическую и социальную обстановку:

глобальные проекты, реализация которых существенно влияет на экономическую, социальную или экологическую ситуацию на Земле;

народнохозяйственные проекты, реализация которых существенно влияет на экономическую, социальную или экологическую ситуацию в стране, и при их оценке можно ограничиваться учетом только этого влияния;

крупномасштабные проекты, реализация которых существенно влияет на экономическую, социальную или экологическую ситуацию в отдельно взятой стране;

локальные проекты, реализация которых не оказывает существенного влияния на экономическую, социальную или экологическую ситуацию в определенных регионах и (или) городах, на уровень и структуру цен на товарных рынках.

Особенностью инвестиционного процесса является его сопряженность с неопределенностью, степень которой может значительно варьироваться, поэтому в зависимости от величины риска инвестиционные проекты подразделяются таким образом:

надежные проекты, характеризующиеся высокой вероятностью получения гарантируемых результатов (например, проекты, выполняемые по государственному заказу);

рисковые проекты, для которых характерна высокая степень неопределенности как затрат, так и результатов (например, проекты, связанные с созданием новых производств и технологий).

Реализация любого инвестиционного проекта преследует определенную цель. Для разных проектов эти цели могут быть различными, однако в целом их можно объединить в четыре группы:

сохранение продукции на рынке;

расширение объемов производства и улучшение качества продукции;

выпуск новой продукции;

решение социальных и экономических задач.

Этапы инвестиционного проекта.

Разработка инвестиционного проекта включает в себя ряд этапов

Этап сбора информации и прогнозирования объемов реализации - При этом должны быть выявлены и проанализированы спрос и цены на аналогичные товары (работы, услуги), на товары-заменители, а также наличие фирм-конкурентов и их политика

Этап прогнозирования объемов производства и прибыли - разработчик проекта исходя из возможного объема реализации определяет размер и технологический уровень предприятия.

Этап оценки видов и уровней рисков

Этап определения требуемого объема и графика инвестиций

Этап оценки доступности требуемых источников финансирования.

Этап оценки приемлемого значения стоимости капитала - Основной целью данного этапа является сравнение разрабатываемого инвестиционного проекта с другими, альтернативными возможностями размещения капитала. Это достигается посредством методики, называемой «анализом инвестиций», или «анализом капиталовложений».
29. Спільні інвестиційні підприємства: форми, напрямки, ефективність діяльності
Спільні підприємства - підприємства, що базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України або іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків. Перш за все, необхідно розглянути, як поняття спільного підприємства з’явилося в українському законодавстві.

Закон УРСР від 27 березня 1991 року № 887-XII „Про підприємства в Українській РСР” відповідно до форм власності, встановлених Законом Української РСР „Про власність”, визначав наступні види підприємств, в тому числі: - спільне підприємство, засноване на базі об’єднання майна різних власників (змішана форма власності). У числі засновників спільного підприємства відповідно до законодавства Української РСР могли бути юридичні особи та громадяни Української РСР, союзних республік, інших держав;

Спільне підприємство як самостійний вид підприємств було виключене із цього Закону відповідно до Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про підприємства в Україні” від 4 лютого 1998 року № 72/98. Проте, комплексний аналіз інших положень Закону свідчить про те, що можливість їх існування передбачалась і в подальшому. Так, частиною 3 статті 15 Закону України „Про підприємства в Україні” передбачалось, що при частковому викупі майна підприємства трудовий колектив набуває права співвласника, а підприємство – статусу спільного.

Із прийняттям Господарського кодексу, Закон України „Про підприємства в Україні” втратив чинність. Господарський кодекс України поділяє підприємства на види залежно від декількох критеріїв і взагалі не визначає статусу спільного підприємства.

Господарським кодексом не визначено спільні підприємства як один із видів підприємств. Проте, ним не заборонено їх створення взагалі, оскільки передбачено можливість визначення видів підприємств іншими законодавчими актами.

На сьогодні поняття і статус спільного підприємства визначається Законом України „Про зовнішньозміст поняття „спільне підприємств” в законодавстві України зазнав змін і на сьогодні спільними визначаються лише ті підприємства, які засновані за участю іноземних суб’єктів.економічну діяльність”.

При цьому, також слід звернути увагу на те, що законодавство розмежовує спільні підприємства і залежно від розміру участі іноземного капіталу у його статутному фонді. Так, відповідно до статті 116 Господарського кодексу підприємство, в статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Законом можуть бути визначені галузі господарювання та/або території, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки. Для спільних підприємств, у статутному фонді яких частка іноземного інвестора становить менше 10 відсотків, таких обмежень не передбачено.

Проте, слід зазначити, що поняття „спільне підприємство” не завжди використовується законодавцем у вищенаведеному розумінні, що приводить до його неоднозначного розуміння та використання на практиці. Так, у Законі України „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” спільне підприємство визначається як підприємство, створене для виконання проектів технологічного парку, одним із засновників якого є технологічний парк або учасник технологічного парку, а іншими – резиденти чи нерезиденти, сумарний внесок яких до статутного фонду становить суму в національній валюті, еквівалентну не менше 50000 доларів США. Враховуючи, що таке розуміння терміну „спільне підприємство” є спеціальним, оскільки використовується лише для цілей вказаного Закону, вважаємо, що наведене положення не впливає на загальне визначення поняття спільного підприємства.

30. Інвестиційний податковий кредит, лізинг, форфейтинг, як інструменти інвестиційної діяльності підприємства

Податковий інвестиційний кредит визначається як відстрочка сплати податку на прибуток, що надається суб’єкту підприємницької діяльності на визначений строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, що буде отриманий згідно з чинним законодавством унаслідок реалізації інноваційних програм .

Економічну основу податкового інвестиційного кредиту становлять кошти, які підприємство сплачує у вигляді податку на прибуток. Тому він багато в чому подібний до такої форми фінансової підтримки підприємства, як пільгове оподаткування прибутку. Але пільги мають більш широку палітру застосування.

Введення інвестиційного податкового кредиту має певні переваги порівняно з іншими формами кредиту: доступність, не вимагає додаткових кредитних ресурсів.

Лізинг, під яким у загальному сенсі розуміється передача господарського майна в тимчасове користування на умовах певного терміну, зворотності та платності.

Сьогодні лізингові операції розглядаються як новий вид фінансування.

Розвиток лізингу є особливо актуальним для України з огляду на такі обставини. По-перше, українська економіка характеризується високим ступенем зношеності основних фондів. По-друге, в країні є недостатньо розвинутим сектор малих та середніх підприємств, насамперед через ускладнений доступ до фінансування.

Форфейтинг — це спосіб фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій, який полягає в купівлі в експортера експортних вимог форфейтером (комерційним банком чи спеціалізованою компанією) з виключенням права регресу (зворотної вимоги). Експортеру виплачується залишкова сума експортної вимоги за мінусом суми дисконту. Форфейтинг має багато спільного з «експортним факторингом». Однак факторинг вважається короткостроковим інструментом фінансування, а строк форфетування становить здебільшого від 180 днів до 5 років, тобто форфейтинг можна трактувати як середньо- та довгостроковий спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій

На практиці форфейтинг як вид кредитування зовнішньоекономічних операцій може здійснюватися у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, акцептованих імпортером. Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і розглядається як одна з форм трансформації комерційного кредиту в банківський.

31. Особенности политики формирования инвестиционных ресурсов отечественных предприятий в современных условиях

Нынешняя ситуация сложившаяся в экономике Украины характеризуется тем, что при наличии в стране значительных фундаментальных и технологических заделов происходит снижение активности инновационной деятельности, связанной прежде всего с нехваткой собственных средств у предприятий и ограниченностью бюджетного финансирования. Если факторы препятствующие инновационной деятельности, разделить на экономические и производственные, то факторы, относящиеся к первой группе, создают большие трудности и характеризуются отсутствием собственных денежных средств, высокими кредитными ставками, недостаточной поддержкой со стороны государства, низким платежеспособным спросом на новые продукты, высоким экономическим риском и длительными сроками окупаемости нововведений. Вторая группа заключает в себе не менее важные факторы, а именно: в основном низкий инновационный потенциал предприятий, слабая информированность о новых технологиях и рынках сбыта, отсутствие возможностей кооперирования с другими предприятиями и научными организациями.

Для формирования благоприятного инвестиционного климата необходимы снижение налогового бремени и изменение структуры налогов.