Донецький
Скачать 3.41 Mb.
|
ББК 83.3 (4 Укр) 6-44 Олена БАРАБАНОВА, старший викладач кафедри української мови та літератури Слов’янського державного педагогічного університету ТВОРЧА РЕАЛІЗАЦІЯ ІДЕЙНО-ЕСТЕТИЧНИХ ЗАСАД У ПРОЗІ НАТАЛЕНИ КОРОЛЕВОЇ Ідейно-тематична своєрідність євангельської тематики посідає одне з головних місць у творчому доробку Наталени Королевої. Власне, християнські, та й загалом релігійні мотиви наявні у більшості творів письменниці, що пояснюється її католицьким світосприйняттям, сформованим у часи дванадцятилітнього перебування в піренейському кляшторі Нотр-Дам-де-Сіон. Глибока релігійність Королевої-жінки неабияк уплинула на становлення Королевої-письменниці. Погляди письменниці яскраво відбилися в її спадщині, котру можна умовно назвати християнсько-моралізаторською, або євангельською, бо в основу більшості таких творів покладено тексти Нового Завіту. Проте постійне звертання Наталени Королевої до вічної книжки лише частково пояснюється релігійністю белетристки; ця високоосвічена жінка, звичайно, усвідомлювала й загальнокультурне значення Св. Письма – унікальної художньої пам’ятки, що акумулювала в собі безцінні для розвитку всієї цивілізації надбання у сферах моралі, історії, філософії, врешті, літератури [6, с.34]. Можливо, Біблія саме тому стала справді безсмертною книжкою, бо тут відбилися одвічні людські конфлікти, і при цьому кожному з нас дано велику надію на моральне возвеличення душі. Св. Письмо репрезентує конгломерат систем міфологічних уявлень, що складають універсальну часово-просторову модель Всесвіту, викликаного до життя волею трансцендентного абсолюту [1, с.10]. Біблія весь час була джерелом натхнення для діячів світового мистецтва. Завжди спиралася на Св. Письмо й українська література: уже в найдавніших перекладах, літописах, повчаннях виразно простежується нерозривний зв’язок світського й церковного письменства. Проте у період 1917-1991 років розвиток традиційної для красного письменства тематики сильно послабився, адже Наддніпрянська Україна опинилась у складі Радянського Союзу, де войовничий атеїзм став державною політикою. Прибічники християнського віровчення разом з носіями інших релігій не просто критикувалися, а часто й фізично знищувалися. Руйнувалися тисячолітні основи моралі, що обернулося для суспільства тяжкими збитками, які практично неможливо відшкодувати. “Пролетарська” влада насаджувала нову віру у вічність матерії, комуністичний рай на землі, що мав бути побудований під орудою партії [8, с. 271-272]. За таких умов годі було говорити про розвиток традицій інтерпретації текстів Святого Письма в українській радянській літературі. З цього приводу слушно висловився Є.Сверстюк: “Знецінення і приглушення замість зміцнення й плекання традиції фатально відбивається на поколіннях” [7, с. 137]. Власне, лише деякі українські письменники, котрі опинилися поза згубним впливом антидуховності, могли вільно зверталися до книг Старого та Нового Завіту. Неповторним естетичним сприйманням євангельських мотивів позначені твори Євгена Маланюка, Богдана-Ігоря Антонича, Олега Ольжича, Богдана Лепкого, Катрі Гриневичевої, Леоніда Мосендза, Антона Лотоцького та ін. Своє самобутнє слово спромоглася сказати й Наталена Королева. Варто відзначити, що в роки незалежності, на відміну від попереднього сімдесятиліття, спостерігаються певні здобутки в розробці теорії жанру. Так, у фаховій періодиці регулярно публікуються статті, котрі пропонують різні ракурси висвітлення проблеми. Більш ґрунтовному й систематичному аналізові питання присвячені праці І.Бетко, А.Нямцу, В.Антофійчука, В.Сулими, С.Головащенка. Фундаментальні розвідки А.Нямцу висвітлюють загальні проблеми функціонування традиційних архетипів. Зокрема автор акцентує увагу на винятковій психологічній глибині євангельських персонажів, багатоаспектності їх поведінкових характеристик й етичних домінант, завуальованих великою кількістю недомовленостей та умовчань у канонічних текстах, котрі зумовили надзвичайну активність і багатоплановість літературного життя. Дослідник справедливо вважає, що XX століття з його численними соціальними потрясіннями, війнами й революціями істотно трансформувало канонічні характеристики новозавітних персонажів, розширивши межі семантичного й морального переосмислення традиційного сюжетно-образного матеріалу. Письменниця опрацьовувала історичні та біблійні теми, свідомо обходячи теми, пов’язані з українською історією, але не полишала спроби поєднати світ стародавніх Русі та України зі світом античності та середньовіччя. Вона обновила деякі прозові жанри в українській літературі: довела до класичної віртуозності жанр історичної повісті, поглибила жанр літературної легенди, зумівши вдало поєднати язичницький, античний, скіфський та староруський світи з біблійним та християнським. У традиційний стиль і образну мову української прози влився свіжий струмінь європейського письма. Від суто українського її художній текст відрізняють лексика, фразеологія, точність образу, вислову, синтаксичні конструкції. Н. Королева знайшла в українській літературі свій індивідуальний художній світ, для якого характерний симбіоз східної та західної культур, язичництва та християнства, синтез романського, арабського, греко-римського, візантійського та слов’янського стилів. У центрі уваги авторки – людина, її духовний світ. Герої творів письменниці – люди непересічні, їх об’єднує жадоба знань, пошук істини, утвердження високих ідеалів загального добра, братерства і любові. За зовнішньою оболонкою світових тем ми повинні вбачати саме це, що є наслідком болісних шукань письменниці, виявом її високого благородства, чистоти й шляхетності. Поштовхом до писання Н.Королевою творів українською мовою була, звичайно, порада і підтримка близької людини – Василя Короліва-Старого, проте внутрішньо вона була цілком підготовлена до цього важливого кроку, свідомо прийшла в українську літературу, відзначаючи при тому, що ні походженням, ні родом не є українкою, що її психіка формувалася не в Україні. Помітне місце у творчості Наталени Королевої середини 30-х років посідають дві книги – “Во дні они” (1935) та “Інакший світ” (1936), у яких зібрано оповідання, що частково друкувалися в різних журналах, переважно в “Дзвонах”. Найповніше християнський світогляд письменниці відбився в повісті “Що є істина?”. Своєрідною прелюдією до середньої епічної форми стало однойменне оповідання зі збірки “Во дні они”. “Во дні они” – художньо опрацьовані євангельські легенди з життя Ісуса Христа. Авторка майстерно розгортає скупі євангельські факти про ту чи іншу подію в житті Христа та його учнів в цілі оповідання, наповнені живим життям давно минулих часів з психологічною та філософською основою. У повісті “Предок” Наталена Королева втілила тугу, яку виношувала все життя й підкреслювала власним життєвим досвідом. Це – туга за людською спільнотою, пошуки тих одвічних чинників, що об’єднують людей різного соціального стану, національного походження, психічного складу, релігійних переконань. Широка освіта та міцний християнський світогляд письменниці допомагають їй звертатися до джерел духовності наших предків і перекидати місток від давнини до сучасності [4]. Наталена Королева також майстерно володіє високою культурою слова, дивовижною пластикою художнього стилю, котрий гармонійно зливається зі стилем епохи, яку відтворює письменниця. Коли вона говорить про месію, то для неї це – відродження зганьбленого, знищеного та дощенту утиканого народу. Відродження не в напрямі власної самостійної держави, але перш за все відродження моральне, духовне, без якого не може бути нічого великого та вічного, коли під зовнішньою оболонкою приховується цілком реальний зміст. Можливо, саме тому, що творчість цієї авторки стоїть в українській літературі досить осібно, її стиль ні на який інший не схожий, її мова цікава, барвиста, своєрідна, її твори набувають особливої індивідуальної, яскравої привабливості, що стимулює подальше дослідження творчості Наталени Королевої в різних аспектах. ЛІТЕРАТУРА: 1. Бетко І.П. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії кінця ХІХ початку ХХ століття. – К., 1992. – 211 с. 2. Голубовська І. Виплекані мрією і любов’ю. Легенди старокиєвські Наталени Королевої – тематична своєрідність // Слово і час. – 2002. – № 11. – С. 28–35. 3. Голубовська І. Життєпис сучасниці: повість Наталени Королевої “Без коріння” // Дивослово. – 2004. –№ 6. – С. 50–54. 4. Історія української літератури ХХ ст.: У 2-х. томах. / За ред. В.Г.Дончика. – К.: Либідь, 1998. 5. Королева Н. На могилу Вчителеві (з приводу 20-х роковин смерті). // Дзвони. – 1982. – № 10. – С. 659–661. 6. Мень А. В поисках подлинного Христа. – Екатеринбург: Средне-Уральское книгоиз-во, 1991. – С. 16-35. 7.Сверстюк Є. Українська література: християнська традиція // Сучасність. –1992. – №12. – С.137-145. 8.Сулима В. Біблія і українська література: Навч. посібник. – К.: Освіта, 1998. – 400 с. 9. Шевчук В.О. Дорога в тисячу років: роздуми, статті, есе. –К., 1990. – 411 с. ББК 83.3 (4 Укр) 6-44 Галина БОНДАРЕНКО, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови та літератури Слов’янського державного педагогічного університету ВИЯВ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ У ТВОРЧОСТІ О.ДОВЖЕНКА Стаття продовжує цикл публікацій автора з теорії і методики виховання. У цій статті розглянуто процес формування загальнолюдських моральних цінностей учнів старших класів на уроках української літератури під час вивчення творчості О.Довженка. Ключові слова: моральність, духовний світ, кіноповість. Сьогодні людство зазнає духовного та морального падіння. Занепадають такі цінності, як доброта, чесність, милосердя. Нехтуються здобутки національної культури. Ми повинні перейти межу, за якою людство перестає бути організованою спільністю, що існує на засадах взаємоповаги та взаємодопомоги. Найпереконливішим вихователем людини є правдива історія її народу, культура, традиції нації. А літературі, безумовно, відводиться одне з найпочесніших місць у виховній системі. Бо саме вона є невичерпною скарбницею духовності, нашим безперервним зв’язком з минулим та майбутнім; завдяки їй ми маємо можливість спілкуватися з прабатьками, вбирати досвід й мудрість поколінь. Тільки літературі, яка в центр уваги ставить людину, її духовний світ, творчий потенціал, підвладне відродження втрачених критеріїв моральності, утвердження вічних загальнолюдських уявлень про совість, честь, поняття добра і зла. Можна без перебільшення сказати, що література становить собою школу життя, де підростаюче покоління знайомиться з життям рідного народу та всього людства – його минулим та сучасним, вчиться давати правильну, обґрунтовану оцінку подіям, зображеним у літературному творі, з позиції загальнолюдських моральних цінностей. Література є предметом виховання, і велика роль в ній належить насамперед класикам, серед яких видатний український кінорежисер, прозаїк, драматург, публіцист, художник та невтомний громадський діяч Олександр Петрович Довженко. Тож мета статті допомогти учням правильно усвідомити зміст не тільки прочитаного твору, але й життєвих явищ, які знайшли в ньому відображення; формувати їх світогляд, загальнокультурний рівень. Новій суверенній Україні потрібні нові люди, тобто такі її громадяни, які характеризуються глибоко осмисленою життєвою позицією. Виховати таку особистість можна тільки за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання і навчання ґрунтується на ідеях національного світогляду, народної філософії, на засадах родинного виховання української етнопедагогіки, наукової педагогічної думки [5, 66 ]. Нехтування здобутками національної культури у вихованні школярів призвело до того, що молода Українська держава успадкувала настрої соціальної апатії, національного зречення, байдужості до рідної мови, ерозію моральних норм, девальвацію вищих духовних цінностей, історичне безпам’ятство, національний нігілізм, “роздвоєння свідомості”, зневіру у власні сили [3, 53]. Реалії життя суверенної України зумовлюють потребу в розбудові національної школи, в якій найповніше здійснюється процес патріотичного виховання засобами художнього слова. Тепер, коли стало можливим з усією об’єктивністю оглядати наше недавнє минуле, настав час для нового прочитання творчості Олександра Петровича Довженка. Олександр Довженко увійшов в історію світової культури як самобутній поет екрана і слова. Феномен його творчості полягає в органічному поєднанні таланту кіносценариста, режисера, художника і письменника. О.Довженка як митця чуйного і спостережливого тривожили також ті деформації, які відбувалися в радянському суспільстві. Так постає гнітюча картина його морального занепаду, виражена в забутті історії, у відсутності національної гордості, у роздвоєності духовних засад. Ці болючі питання письменник сфокусовує в окремих образах. Так, кіноповість ”Україна в огні” розпочинається своєрідним ліричним зачином: у батьківське гніздо, щоб вшанувати матір у день її народження, злітаються всі діти дружної родини Лавріна Запорожця. Це сини Роман, молодий лейтенант прикордонних військ, Іван, артилерист, Савка-чорноморець, агроном Григорій, ”майстер урожаю” Трохим, дочка Олеся – ”всьому роду втіха”. Простий український рід уособлює увесь український народ, який неможливо знищити і подолати. Ідея безсмертя народу втілюється в тому, що письменник кожному з цієї родини визначив свій хресний шлях через страхіття війни. І кожний прийняв свою долю гідно і мужньо [1, 151]. Нині зростає інтерес до неповторної художньої спадщини Олександра Петровича Довженка як на Україні, так і за рубежем. Аналіз літературної спадщини Олександра Довженка займає особливе місце в гуманітарному вихованні учнів. Складне і надзвичайно напружене життя нашого геніального кіномитця й письменника пройшло через страшні терени сталінської системи. Він, як, може, ніхто інший, відчував свою підневільність, залежність від влади, трагедію загнання таланту в рамки, визначені комуністичною ідеологією. “Але попри все письменник вистояв і не погодився на роль блазня епохи”. Він залишився романтиком у прозі й кіномистецтві, мужнім і вірним сином своєї України” [7, 44]. Саме тому для самовдосконалення її розвитку школярів так багато дають уроки вивчення творчості О.Довженка. На цих уроках легко створити в учнів оптимістичний настрій, звернутися до їхнього індивідуального досвіду, дібрати підходи до внутрішнього світу дитини, щоб формувати гармонійно розвинену особистість. Довженко гостро відчував подих сучасності, завжди був там, де народжувалося нове, де з сучасності проростало майбутнє. Він закликав митців “говорити на весь голос”, “жити великими передовими ідеями свого часу”. Ось чому ми впевнено можемо сказати: Довженко – явище не колишнє, а сьогоднішнє; він – з нами, в одних рядах з активними будівниками нового життя. Довженко – наш великий сучасник! [3, 58]. Довженко протягом усього життя створював неповторний літопис трудівників та їх героїчних звершень. В основу своїх кіноповістей він брав корінні події і явища історії. Так, “Зачарована Десна” є поетичною розповіддю про село напередодні революції, про витоки таланту і краси мистецтва; “Арсенал” і “Щорс” – про героїку революції і громадянської війни; “Земля”, “Іван”, “Аероград”, “Потомки запорожців” – про соціалістичні перетворення в країні; “Ніч перед боєм”, “Мати”, “На колючому дроті”, “Україна в огні”, “Повість полум’яних літ” – про подвиг радянського народу у Великій Вітчизняній війні; “Мічурін” – про “російського Мікеланджело природи”; “Поема про море” – це величний гімн людям-інтернаціоналістам, що будували комунізм. Довженко умів звертатися до свого народу, говорити від його імені, умів і створювати образи, в яких ніби матеріалізовано весь народ, його дух. Як і в оповіданні “Ніч перед боєм”, у кіносценарії “Україна в огні” Довженко сміливо вникав в усі героїчні й складні драматичні сторінки війни: відступи, окупації німецькими фашистами України. Розкриваючи героїчне, Довженко розкривав і низьке, слабодухе явище людської малості, страху, роздумував над їхніми причинами, щоправда, подеколи надто відверто передоручаючи героям свої публіцистичні тези про недостатність виховання історією, брак національної свідомості. “Україна в огні” – це крик болю, це перше, гостре, вразливе сприймання фашистської навали. Довженко не оминає гострих проблем, устами героїв запитує самого вождя, як оце сталося, що не “б’ємо ворога на його території” і цілий народ український – віддано на поталу. Ясна річ, кіноповість “не сподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і постановки... Мені важко від свідомості, – записував у щоденнику О.Довженко – що “Україна в огні” – це правда” [4, 4]. Кіноповість “Україна в огні” в життєвій і творчій біографії О.Довженка посідає особливе місце. А в усій українській літературі про Велику Вітчизняну війну цей твір цілком обґрунтовано можна вважати якщо не вершинним, то одним з найкращих. “Зачарована Десна” – це, власне, автобіографічний твір, спогади письменника про своє дитинство, перші кроки пізнання життя, про “перші радощі і вболівання, і чари перших захоплень дитячих...” [2, 43]. Спогади ці час од часу переростають у авторські роздуми про “тяжкі кайдани неписьменності і несвободи”, інші лиха й страждання трудових людей України і разом з тим – багатство їхніх душ, моральне здоров’я, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до “найвищого і тонкого”, про війну і спалене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами “Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаючись я часом до криниці, з якої пив колись воду... і в якому висловлено знамениту формулу: “Сучасне завжди на порозі з минулого в майбутнє” [2, 44]. Адже людина, яка пригадує минуле, як правило, вибирає з нього найяскравіші штрихи і деталі, що збереглися в пам’яті. Вони постають в особливому освітленні – піднесеному, романтичному. Своїми фільмами і кіноповістями О. Довженко примножив світову славу української культури. Його називали поетом і водночас політиком кіно, його порівнюють з Гомером, Шекспіром, Рабе, Гофманом, Бальзаком, Бетховеном, Брехтом. Сам він казав, що свої картини “писав з гарячою любов’ю, щиро. Вони складали найголовніший смисл мого життя”. Система влади, використовуючи цю “гарячу любов”, не тільки підносила митця, а й ламала його. Олександр Довженко – єдиний, що й за таких умов насправді став митцем світового значення, ім’я його входить у всі енциклопедії, антології світового кіномистецтва [6, 8]. Олександр Довженко всією своєю творчістю принципово обстоював погляд на людину як на неповторну особистість. Навіть у добу беззастережного панування класових інтересів митець орієнтувався на загальнолюдські закони буття. Звідси і глибоко гуманістична концепція кіноповістей періоду війни, і визначальний для Довженкових творів, епічний конфлікт між людиною-особистістю і людиною-гвинтиком. Довженко, як ніхто до нього та і тривалий час після нього, масштабно і різнобічно підійшов до з’ясування суті цього конфлікту. На кращих творах літератури мають формуватися ідеали молоді. Уроки літератури мають бути уроками роздумів, глибоких переживань. Тільки та інформація, яка зігріта почуттям, пережита й осмислена учнями і вчителем, здатна впливати на розвиток особистості. Зокрема в цьому полягає завдання у плані виховання літературних творів. У процесі їх аналізу вчитель повинен звернути увагу на ті першооснови, що рухають героїв на патріотичні й громадські вчинки. Вони западають в учнівські душі, викликають адекватні дії. Художня література як один із видів мистецтва – найпопулярніший і найдоступніший усім. Вона приносить радість людині, підносить її духовно. Сила впливу художнього слова найвизначніших літературних творів не лише в тому, що вони правдиво в образах моделюють різні сторони і грані дійсності, а й у тому, що вони гуманістичні за своєю суттю. Вивчення літератури в школі проводиться не лише з освітньою, але й з виховною метою. Адже засобами мистецтва слова виховується любов до України, повага до її мови, історії, звичаїв і традицій. Велике значення рідної літератури в естетичному, моральному вихованні шкільної молоді. На прикладі літературних взірців для наслідування маємо виховати, розвинути людину зі стійким характером, сильною волею, добрим серцем, чистою совістю. |
Похожие:
 | Донецький Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 11 – Донецьк: Український культурологічний центр. – 2006. – 252 с | | Донецький національний університет фізичний факультет кафедра комп’ютерних технологій «Дмитровский опытный завод алюминиевой и комбинированной ленты» (далее именуемое – Общество) и разработано в соответствии с Гражданским... |
