«Кримський агротехнологічний університет» на тему
Скачать 222.12 Kb.
|
| Південний філіал Національного університету біоресурсів і природокористування України «Кримський агротехнологічний університет»  НА ТЕМУ: «Максим Тадейович Рильський Життя і творчість» (1895-1961)  Виконав: Студент І курсу 12 групи Мамбетов Шевкет Усеїнович Перевірила: . 2010 р. Зміст:
Вступ Максим Рильський – поет, учений, громадський діяч – один із невід’ємних елементів української культури. Радість творчої праці, глибокий патріотизм, що поєднує палку любов до Батьківщини з живим відчуттям дружби народів, інтернаціональної єдності трудящих усього світу, ясне світосприймання, вільне від темних пережитків психології, що виникла в умовах експлуатації людини людиною, – усі ці риси цілком притаманні М. Рильському.Діяльність Максима Тадейовича як поета та громадського діяча є достатньо дослідженою. Однак особливої уваги заслуговує дiяльнiсть М.Т. Рильського як перекладача, її значення належною мiрою ще недостатньо оцiнено. А проте це новий етап у розвитку української мови i взагалi в розвитку української культури. Тож метою цього реферату є розгляд саме перекладацької діяльності Максима Тадейовича Рильського. Біографія Максим Рильський народився 19 березня 1895 р. в сім'ї українського культурного діяча, економіста й етнографа Т. Рильського та простої української селянки Меланії Чуприни. Батько походив із заможного польського поміщицького роду, який мав у своїх витоках українську шляхетську родину (один із пращурів Т. Рильського був київським міським писарем за часів Б. Хмельницького). Духовна атмосфера в родині батьків, в середовищі його друзів (гімназистом юний Максим жив у Лисенка, потім у Русова) справила глибокий вплив на світоглядне формування майбутнього поета. Його дитячі роки минули в с Романівка на Житомирщині) — в дружбі з селянськими дітьми і палкому, як він сам писав, замилуванні природою. Протягом 1908—1915 pp. Максим вчився в Києві (з третього класу) в приватній гімназії педагога В. П. Науменка, здобувши там глибоку гуманітарну освіту. У 1907 р. він почав друкувати поезії, а в 1910р. видав першу поетичну книжку «На білих островах», друкував поезії в журналах «Українська хата» і «Шлях». Перша книга Максима Рильського з'явилася друком, коли авторові ледве виповнилося 15 років. Була це тоненька збірочка юнацьких поезій із замріяною назвою: «На білих островах». Так само меланхолійно-романтичні й найменування її підрозділів: «Вінок рясту», «Intermezzo», «З сердечних глибин», «Осінні пісні», «З вечірніх мелодій», «Блакитне озеро»-. З самого цього переліку простежуються ідейно-емоційні домінанти образного світу юного лірика: незбагненна краса природи, нерозділене кохання, недосяжність ідеалу. Прикметно, що вже на світанку творчого шляху поета вабить осінньо-вечоровий «мінор», а не бадьоро-оптимістичні весняно-вранішні акорди (як-ось раннього Тичину). Якби спробувати вкласти всі головні мотиви й настрої тої книжки в межі одного жанру, була б це, мабуть, елегія (з грец. — жалібна пісня) — лірична п'єса медитативно-меланхолійного змісту, перейнята журливо-сумовитими настроями, мріями й неясними сподіваннями. Здається, важко було запримітити у цих, переважно ще зовсім наївних, хоча й досить вправних, віршах печать небуденного таланту. Однак його таки помітили, а молодий композитор Яків Степовий навіть поклав на музику три вірші збірки. З 1915р. М. Рильський — студент медичного факультету Київського університету, через два роки продовжив навчання на історико-філологічному, але революція, громадянська війна змусили його перервати освіту й переїхати в село, де він вчителював у початковій школі. У літературних колах М. Рильський належав до групи «неокласиків». Сам поет на запитання, хто такі «неокласики», відповідав так: «— А хто такі класики, знаєте?...Це ті, що створили невмирущі твори. «Нео» —новий. Неокласики — нові класики. Але ця назва дана на глум, самі поети, що їх названо неокласиками, ніколи себе так не називали. Але вони вважають себе учнями, послідовниками тих, що становлять славу і гордість людства,— учнями класиків. Вони намагаються кращі надбання світової культури перенести на український грунт, прищепити їй пагони класичної спадщини». «Неокласиками» іменували неформальне об'єднання українських письменників і критиків 20-х років, до якого належали, зокрема, Микола Зеров (духовний лідер гурту, його програмний голова), Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (поет і перекладач німецького походження, котрий згодом друкувався під псевдонімом Юрій Клен), Віктор Петров (відомий як прозаїк Б. Домонтович), Михайло Могилянський та деякі інші. Усі вони були близькими друзями. Перші четверо разом із Рильським становили славетне «гроно п'ятірне нездоланих співців» (ця поетична формула походить із сонету Драй-Хмари «Лебеді», написаного в 1928р.). «Неокласики» не висували жодної офіційної «платформи». Та й у стильовому плані їх доробки були досить різними: тільки у Зерова, за спостереженням Ю. Шереха, переважав «чистий» неокласицизм, решта ж поетів схилялися то до символізму, то до неоромантизму, зберігаючи, однак, тверду настанову на повновартісне, політично незаангажоване мистецтво. Напружена літературна праця М. Рильського тривала, хоча політичний клімат тоталітарної держави обмежував творчу свободу й багато в чому деформував тематику та ідейний світ його поезії. Одна за одною з'являються поетичні збірки «На узліссі» (1918), «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1925), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929). У вірші «Коли усе в тумані життєвому» (збірка «Під осінніми зорями»). Ці рядки привели Максима Рильського 1931р. у застінки НКВС. Його звинувачували в причетності до контрреволюційної організації — Спілки визволення України, якої, і це «органам» було добре відомо, насправді не існувало. І хоча через півроку поет був звільнений «за відсутністю достатніх даних для обвинувачення й суду», злам був засвідчений збіркою «Знак терезів» (1932), віршованою повістю «Марина» (1933). З особливою наочністю це продемонструвала «перебудовна» книга «Знак терезів», яку відкривала відома «Декларація обов'язків поета і громадянина» з її напівзмушеним, але й напівщирим зобов'язанням перед самим собою: «Мусиш ти знати, з ким виступаєш у лаві, мусиш віддати їм образи й тони яскраві». Притиск автора на слові «мусиш» тут не випадковий — як поет політичний і громадянський він у ці роки (а почасти й пізніше) не стільки творив, скільки служив, звично змушуючи себе писати різні оди, величання й заклики на теми, продиктовані офіційною політикою та ідеологією. Був М. Рильський і автором «Пісні про Сталіна» («Із-за гір та з-за високих»...), що співалася передусім завдяки вдалій, з національно-фольклорним забарвленням, музиці Л. Ревуцького. Помітно звузивши сферу своєї поетичної духовності — з її тематичного поля випало майже все інтимно-особистісне, переважно в його непростих, драматичних аспектах — М- Рильський тим часом зумів визначити в 30-х роках як основну тему своєї поезії — тему патріотизму. В подальших передвоєнних збірках — «Київ» (1935), «Літо» (1936), «Україна» (1938), «Збір винограду» (1940) — М. Рильський уже постає офіційним поетом комуністичної системи. «Рабом системи» поет залишається і в повоєнній творчості, у цьому переконують назви збірок: «Чаша дружби» (1946), «Вірність» (1947), «Мости» (1948), «Братерство» (Ш50), «Наша сила» (1952), «Сад над морем» (1955). У роки Великої Вітчизняної війни його поезія почала відроджуватися, зазвучала по-новому,, справді натхненною мовою: збірки «Слово про рідну матір» (1942), «Мандрівка в молодість» (1942—1944), «Неопалима купина» (1944) і багато інших. У повоєнні десятиліття в житті поета настали трагічні часи: безжально несправедлива критика, відкрите політичне гоніння. Творче відродження поета припадає на пам'ятну «відлигу» в житті суспільства, що почалася в середині 50-х років. Поетичні збірки цього останнього періоду в житті М. Рильського— «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «В затінку жайворонка» (1961) та ін. Збірка «Троянди й виноград» була однією з тих поетичних книжок, які відкривали новий періоду розвитку всієї української літератури. Вся вона осяяна отим світлом, що характеризувало лірику «Синьої далечіні», кращі твори Рильського неокласицистичного етапу його творчості. Через символічні образи троянд і винограду глибоко й поетично розкрито радість повнокровного буття людини, мудро показано, в чому полягає сенс, глибина її щастя. Образом поезії «Третє цвітіння» дослідники характеризували творчість поета на схилі літ. Сам Рильський ось як розкриває сутність цього образу: «Так лагідний той час садівники зовуть, коли збираються у понадморську путь лелеки й ластівки». І далі, як це притаманно поетові, виділяються й інші подробиці осені: золотяться на ниві «сузір'я кіп», «ллється дзвін коси серед густих отав» тощо. Саме цієї пори зацвітають втретє троянди. Ці поезії чутливо відгукнулись на нові явища суспільної самосвідомості, ідеї гуманізації, «олюднення», душевного «відігрівання» людини й суспільства після доби репресій, повернення почуття людяності, краси, добра — ці провідні мотиви разом із довірливими освідченнями самого автора, з його нелегко набутими філософським досвідом і «пам'яттю серця» створюють чисту, живлющу й надзвичайно гуманну духовну атмосферу «завершальних» книг. Як учений і критик М. Рильський багато зробив для осмислення історії літератури та її сучасного досвіду. Перу поета належать також праці з фольклористики, мистецтвознавства, мовознавства (лексикографії та стилістики української мови), теорії перекладу. Визнання наукових та літературних досягнень поета відбилось в обранні його академіком АН УРСР(1943) та АН СРСР (1958). Він був головою правління Спілки письменників України, обирався депутатом Верховної Ради СРСР, очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. Поет помер 24 липня 1964 р. після тяжкої хвороби (рак). Різноманітність і багатство творчої спадщини майстра — незвичайні. Вже після смерті М. Рильського було видано книжку його ранньої новелістики «Бабине літо» (К-, 1967) — новели, оповідання, етюди. Вагому спадщину залишив М. Рильський в галузі літературно-художньої критики, літературознавства та фольклористики. Наприкінці 80-х років завершено найповніше 20-томне наукове видання його творів. Пейзажна лірика М.Рильського. Рильський, згадуючи чарівну пору дитинства і юності, зізнався, що тоді його особливо захоплювала природа в усьому її розмаїтті – “весняні фіалки, що проростають з-під жовтого й багряного торішнього листя, напружене життя птиці, риби, звіра, таємниче занурювання в воду рибальського білого поплавця, посвист качиних крил”. Власні спостереження вічно мінливого світу природи доповнювалися інформацією з прочитаних книжок – не тільки популярно-природничих, а й художніх, в яких той дивовижний світ також поставав у різноманітних, часто незвичних ракурсах. Світ природи відбивається вже в перших віршах Рильського, зокрема й тих, що склали збірку “На білих островах”(1910). Ця збірка юного поета була збіркою початківця, який, однак, уже вправно володів і віршем і словом. Легко виявити тут наслідування громадянських мотивів народницької поезії, сповнені щирого неспокою роздуми про власне майбутнє, яке автору являлося драматичною дорогою ідеалу. Але було тут чимало нафантазованого, підліткового мінору, меланхолії. Ліричний герой збірки спостерігає земне життя з “білих островів” хмар. Поет створює персоніфікований образ літа, малюючи дівчину “в шатах зелених” з “росами-перлами” в косах. З поезії Рильського постають й інші олюднені образи рідної природи. Природа рідного краю – головний образ ліричних поезій книжки “ПІД ОСІННІМИ ЗОРЯМИ” (1918) та ідилії “НА УЗЛІССІ”(1918). З’ясовуючи мотиви цих творів, дослідники аргументовано проводили паралельно між ними й лірикою Афанасія Фета, Федора Тютчева, Олександра Блока, показуючи деяку залежність Рильського від них у плані користування прийомами художніх асоціативних зв’язків. Та впадає в око суто своє, притаманне тільки Рильському –ясність і прозорість поетичного малюнка, щирість в освідченні людини улюбленій природі. Мініатюра “ПОЛЕ ЧОРНІЄ” вражає яскраво вираженим почуттям єдності героя з рідною землею: Поле чорніє. Проходять хмари. Гантують небо химерною грою. Пролісків перших блакитні отари… Земле! Як тепло нам з тобою! Глибшає далеч. Річка синіє, Річка синіє, зітхає, сміється… Де вас подіти, зелені надії? Вас так багато – серце порветься. Чарує в поезії чіткість образів, до щему хвилює емоційність, яку вони виражають. Мав усі підстави Леонід Новиченко, щоб сказати про жагу простого людського щастя, досконало вираженого поетом. Пейзажні малюнки Рильського передають внутрішню сутність взаємин людини з природою. У цьому переконує поезія “Яблука доспіли, яблука червоні”. Про що цей твір? Про благодатну пору осіннього достигання й достатку? Так, у вірші “Яблука доспіли…” поет милується садом, де гілля вгинається під вагою плодів, налитих соками, зір митця тішиться красою осінніх барв: Гей, поля жовтіють і синіє небо Плугатар у полі ледве маячить… У вірші йдеться про красу, душевну повноту, гармонію людських почуттів, про мужність юних сердець. Образ спілих, червоних яблук асоціативно відтінює і розвиток почуття (“Вже й любов доспіла під промінням теплим, і її зірвали радісні вуста”). Однак, ліричний герой прощається і , може, назавжди зі своєю коханою. Щирою людяністю віє від останнього рядка, який давно став крилатим висловом: “Вміє розставатись той, хто вмів любить”. Біль розлуки. Проте жодного слова докору не вимовляють вуста героя, хоч жаль стискає груди. Ці його почуття поет передає розгорнутим порівнянням: “а тепер на серці щось тремтить і грає, як тремтить на сонці гілка золота”. Завершується вірш, зворушливо, і в цьому його світла печаль: Гей, поля жовтіють і синіє небо, Плугатар у полі ледве маячить… Поцілуй востаннє, обніми востаннє. Вміє розставатись той, хто вмів любить… Ліричні твори пишуться здебільшого від першої особи, ніби від авторського я. Проте не слід ототожнювати поета і персонажа, від якого ведеться розповідь у вірші, - ліричного героя. Ліричний герой висловлює думки і почуття багатьох людей, а часом і всього суспільства. В ліричному творі, звичайно, можуть виступати й автобіографічні мотиви, але завжди поет за допомогою художнього вимислу, через своє Я типізує найістотніші життєві явища, думки про почуття людини. Максим – герой ідилії “ НА УЗЛІССІ” – захоплено сприймає багатство й красу природи, йому приносять насолоду полювання і рибальство, праця в саду. І хоч герой живе в хатині лісовій, проте він не відірваний від світу, від культури. В хатині є гарна книгозбірня творів класиків, що сприяє морально-духовному оздоровленню людини, яку втомили жахливі катаклізми епохи: Софокл –і Гамсун, Едгар По – і Гете, Толстой глибокий ,і Гюго буйний, Петрарчині шліфовані сонети – І Достоєвський грішний та святий – Усі книжки, усі земні поети, Усі зрідні душі його живій: Бо всі вони – лиш відблиски одного, Одного сонця: Духа Святого! “Білі двері краса в минуле вміє одчинять і в будуче”. Таким незвичним, але дуже містким образом Рильський звернув увагу на високу місію художньої творчості у збереженні культурних надбань поколінь, на її можливості використовувати скарби минулого при будівництві теперішнього і підготовки майбутнього. Так у поезії Рильського стала кристалізуватися його друга магістральна тема – духовність, культура, мистецтво. ЇЇ вияви помітні у віршах 20-х років, позначених поетикою неокласицизму. На противагу пролеткультівцям і футуристам, які закликали традиції минулого і на голому грунті починати будівництво “пролетарської культури”. Рильський і його однодумці високо підносять класичну спадщину. В поезіях збірки “Синя далечінь” порушувалися питання взаємин між мистецтвом і дійсністю. Показовим у цьому плані є однойменний триптих, де образом синьої далечіні передається почуття радості, щастя від пізнання світу: На світі є співучий Лангедок, Цвіту Шампанню Франція весела, Де в сонці тане кожен городок І в виноградах утопають села. Десь є Марсель і з моря дух п’яний; Десь є Париж, дух генія й гамена; Десь жив Доде, гарячий і ясний; Десь полювали милі Тартарели. Так проводиться думка про вічність культури, яка єднає покоління, гуртує народи світу, так утверджується неперехідність краси, акцентується і підтексті вагомість внеску кожної нації в загальнолюдську скарбницю. До речі, Рильський безпосередньо втілить цю тему в циклі “Книга про Францію”, що ввійшов до збірки “Далекі небосхили”(1959). Поет у передмові до циклу каже, що і в “Синій далечіні”, і пізніше він писав про велику французьку культуру, про прекрасну Францію, виплекану в мріях за читанням творів французької літератури. Рильський з гіркотою відзначив несправедливість оцінок вульгарно-соціологічної критики. Однак, ніякі наклепи не похитнули переконань поета, він міг з честю сказати на схилі літ, звертаючись до Франції: “Кохана моя! Цілую твою натруджену в чесній праці і в битвах за свободу руку!” Поезія “ШОПЕН” образом вальсу славетного польського композитора – вигнанця підкреслює могутність впливу творчості на людину. “Шопена вальс… Ну хто не грав його і хто не слухав?” – таким риторичним запитанням поет зацікавлює читача. І ми разом з ним входимо в чарівний світ мелодій. Настроєва музика викликає прихильну усмішку слухачів, в їхніх очах зблискує “іскра напівкохання чи напівжурби від звуків тих кокетно-своєвільних , сумних, а вечір золотого дня, жагучих, як нескінченний цілунок”. Легкими натяками у вірші розкривається стан героя, викликаний звуками вальсу. Це ота мить щастя, коли він побачив, звичайно, в уяві, погляд, що “блиснув із-під вій”, можна здогадатися, симпатичної йому жінки, яка від’їжджала в санях. Герой, скочивши на коня, чимдуж кидається її наздогнати: І знову бачу те лице, що ледве Із хутра виглядає… Що мені? Невже то сльози на її очах? То сльози радості – хто теє скаже? То сльози смутку – хто те розглда? Завершується твір уявним звертанням героя до композитора, в якому пояснюється, що в його вальсі немає ні вітру, ні саней, ні коня. Однак, обізнаний з життям Шопена, який до смерті тужив за своєю Польщею і пережив розрив з коханою – відомою французькою письменницею Жорж Занд (псевдонім Аврори Дюпен), Рильський обгрунтовує можливість змальованої у вірші картини. Нехай ті “коханки дві, однаково жорстокі”, навіяли “той ніжний вихор звуків”, але ліричний герой має право на “свій сон”, свою уявну картину. За це він висловлює композиторові свою вдячність і любов. У поезії “Шопен” немає рим. Такий вірш називається білим. Найчастіше білий вірш застосовується в п’єсах, де він наближає діалоги до живої розмовної мови, зберігаючи властивості виразної, емоційної мови поезії. Вільніше дихнулося поетові під час короткочасної “хрущовської відлиги”. У книжках другої половини 50 –початку 60-х років читачі зустрілись знову із справжнім Рильським – поетом Добра і Краси, великим життєлюбом і гуманістом. Збірка “ТРОЯНДИ І ВИНОГРАД”(1957) була однією з тих поетичних книжок, які відкривали новий період у розвитку всієї української літератури. Вся вона осяяла світлом, що характеризувало лірику “Синьої далечіні”, кращі твори Рильського неокласицистичного стану і його творчості. Через символічні образи троянд і винограду глибоко й поетично розкрито радість повнокровного буття людини, мудро показано, в чому полягає смисл, глибина її щастя. Збірка “Троянди і виноград” сприймається як натхненна пісня про красу мистецтва і природи, про творчу працю. Праця не з примусу, а за покликом серця приносить моральне задоволення і щастя в житті, робить його цілеспрямованим: Ми працю любимо, що в творчість перейшла, І музику палку, що ніжне серце тисне. У щастя людського два крила: Троянди й виноград – красиве і корисне. Образом поезії “Третє цвітіння” дослідники характеризували творчість поета на схилі літ. Рильський ось як розкриває сутність цього образу: “Так лагідний той час садівники зовуть, коли збираються у понадморську путь лелеки й ластівки”. І далі, як притаманно поетові, виділяються й інші подробиці осені: золотяться на ниві “сузір’я кін” , “ллється дзвін коси серед густих отав”. Саме в цю пору зацвітають втретє троянди. Ці деталі готують філософський, правда, не позбавлений і світлої іронії, висновок поета: Отак подивишся – і серце аж замре, А надто як воно уже, на жаль, старе – Чи то підтоптане… держімо у секреті, Чому ми, друже мій, цвітне любим третє! М.Рильський надавав мови великого значення впродовж усієї творчості. Він був надзвичайно вимогливий до мови власних творів, невтомно працював над збагаченням свого поетичного словника. Поет закликав своїх сучасників боротися за чистоту і збагачення української мови. Прикладом такого звернення є вірш “Мова”, в якому поет з великою ніжністю і любов’ю говорить про мову. Вона звучить для поета як пісня океану. Мова рідного народу глибока у своїй мудрості. Як тонкий знавець мовних проблем, М.Рильський вважає, що у народу, його поезії, розмовній мові треба шукати джерела нового наповнення літературної мови: …Немає Мудріших, ніж народ, учителів; У нього кожне слово – це перлина, Це праця, це натхнення, це людина. Мова українського народу – самобутнє і неповторне явище. Обов’язок кожного митця турбуватися про її долю, удосконалювати й збагачувати: Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям. Своєю творчість М.Рильський подав гідний приклад турботи про удосконалення мови. І в оригінальній поезії, і у перекладах численних зарубіжних авторів, він збагачував українську мову власними новаторствами, розширював її синтаксичні можливості. Вагомий внесок поета у словникову справу української мови. Словники та довідники, видані за участю М.Рильського, не втратили свого значення й сьогодні. Як згадують друзі поета, праця над словниками і зі словниками була найулюбленішим його заняттям. У вірші “Мова” поет закликає і своїх сучасників частіше “заглядати у словник”. На його переконання – “це теплий яр, а не сумне провалля”. Високу оцінку дає автор вірша словникові Грінченка й Даля. Вірш “мова” написаний у 1956р. На той час українська мова зазнала деформацій у зв’язку з відведенням їй більшовицькими ідеологіями другорядної ролі у суспільстві. Після ХХ з’їзду партії, на якому було підданю критиці культ особи Сталіна, в якійсь мірі вже можна було говорити про національні утиски і насамперед про занепад національних мов. В Україні одним з перших на захист мови виступив М.Рильський. Його поезія “Мова” – яскраве свідчення цьому. У 1959 р. на четвертому з’їзді письменників України М.Рильський прочитав вірш “Рідна Мова”. Своїм незвичайним вступом на письменницькому форумі поет ще більше загострив увагу на потребі повноцінного функціонування української мови. Для цього українська мова мала всі підстави. У мові знайшли відгук історія народу, бурхливе, неспокійне його життя, яке поет прирівнює до “гулу віків”, “шуму століть”. У ньому – “бурі подих”, неволі стогін”, “волі спів”, “сурма походу світанкова. В умовах російського царського гноблення українська мова зазнала жорсткого переслідування, нищення. Вдаючись до засобу персоніфікації, поет з болем згадує страшні знущання блазнів російського царя над її “велично-гідним духом”: В ярмо хотіли запрягти ЇЇ, як дух степів гарячу, І поспішати і повести На чорні торжища, незрячу. Немає сумніву, що підставою для таких поетичних узагальнень М.Рильського були всі ті ганебні документи, які забороняли українське слово в офіційно-діловому мовлені. Це був горезвісний Валуєвський циркуляр, Емський указ та численні неопубліковані заборони у радянські часи. Про всі ці знущання над словом М.Рильського писав з особливим болем : Хотіли вирвати язик, Хотіли ноги поламати, Топтали під шалений крик, В’язнили, кидали за грати. Зробить калікою з калік Тебе хотіла рідна мати. Кожен рядок наведеної строфи узагальнює гірку правду поневолення, спрямованого на те, щоб зникла, вмерла наша мова, щоб не розходилася її слава по світу. За спробу протистояти імперській сваволі не раз доводилося платити власною волею. І це вже стосувалося не тільки минулого століття, а й 20-30х –кінця 40-х років ХХ століття. Навіть під час Хрущовської “відлиги” М.Рильський не міг відверто виступити на захист рідної мови. Саме на такі асоціації наводить його поезія “Рідна мова”. Тому у другій частині вірша поет так багато уваги приділяє російсько-українським культурним зв’язкам та вільному розвитку української мови. Зрозуміло, що говорити про “вільне слово” українського народу у колі братніх мов доводилося більше з огляду на те, щоб не накликати біди на себе особисто та й на спроби відродження української культури у післявоєнні часи. Поет прийшов у літератури не зрілою, збагаченою досвідом людиною, а 15-річним гімназистом, видавши у 1910р свою першу збірку віршів “На білих островах”. У цій збірці поезій на тему кохання чимало. Правда, образ коханої, якій адресує свої вірші, абстрактний. Це вимріяна підлітком чарівна дівчина, витвір його фантазій, як ось у вірші “Очі” На лоні ночі Зірки сновійні – Я все за очі Оддав би мрійні. Як очі сяють У тебе, мила, Як їх кохаю – Сказать несила. У всіх восьми розділах першої книги поета вірші про кохання мають сумну тональність, бо оспівана любов, як правило, не взаємна, дівчина його байдужа до закоханого ліричного героя, або зраджує його надії Я все ж тебе люблю. Ти з мене глузувала, Стоптала ти любов мою, Ти серце без жалю усе пошматувала, - Я все ж тебе люблю. Закоханість юнака така сильна, що позбутися він її не може, і не хоче: В пісні я буду виливати Любов і розпач мій тяжкий. В окремих віршах, яких небагато, жевріє іскра надії, що може, колись мила відповість на палкі почуття: Якби мила усміхнулась То в душі моїй Пронеслися б, стрепенулись Зграї ніжних мрій. Однак не могли не сприяти появі творів про любов і власні почуття автора-підлітка. А вони були. Як світлі зірки на захмареному життєвому небі, згадує вже сивий поет дочок сусіда Альшевського з Романівки. До обох в юного Максима була таємна залюбленість. Через усе життя проніс Максим Тадейович пам’ять і про іншу землячку – дівчину Ганю, почуття до якої назве “першим на віку незграбним дещо мавпованим коханням”. В окремих віршах, яких небагато, жевріє іскра надії, що, може колись мила відповість на такі почуття, поет навіть робив важкий філософський висновок: Не винна та, не винен я, Що так тебе кохаю Як бачимо, Білецький мав усі підстави говорити про ранні поезії Рильського, як літературні ремінісценції. Свої поеми-сповіді “Мандрівка в молодість” Рильський пише: “Були й ревнощі, і муки, і докори, і вірші, розпачем налиті до країв”. Сивий поет згадує двох дочок сусіда Ольшевського, він навіть дав тим сестричкам романтичні імена Мінна і Бренда. Через усе життя проніс Максим Тадейович пам’ять і про іншу землячку – дівчину Ганю, почуття до якої назве “першим на віку незграбним дещо змавпованим коханням”. Саме їй він і присвячує свої перші любовні вірші. Пізніше, коли Максим разом з братом Іваном жив у родині Миколи Лисенка на Маріїнанській-Благовіщенській вулиці, ходить до гімназії і письменникові поезії ввійшли до збірки “На білих островах”, він був таємно закоханий у дівчину, що жила по-сусідству. Молодий поет спостерігав, як вона щодня поливала в садку квіти, і створив у своїй уяві чарівний образ. Йому тоді здавалося, що то прийшла справжня любов, яка супроводжується безсонними ночами, тривожними думами. Згодом, згадує ці юнацькі переживання, Рильський напише такі рядки: О славна дівчино в брунатнім убранні, На Благовіщенській, в сусіднім подвір’ї! Хвала тобі за все: за стрічі мовчазні За губки в ніжному розтулені довір’ї, Що так хотілося поцілувати мені, За відрухи легкі, як лебедине пір’я. До поцілунків ми з тобою не дійшли, Бо навіть, як на те, знайомі не були. Значне місце займають вірші на тему кохання і в наступних збірках “Синя далечінь”, “Крізь бурю і сніг”, а особливо у збірці “Під осінніми зорями”, яка побачила світ у 1918році коли на важких терезах вже хиталася доля Вкраїни”. Ця збірка, як і перша складається в основному з ліричних віршів. Поет навіть назвав її “Лірики книга друга” і в першому ж вірші передав свій душевний стан: Ходжу, броджу по городу Великому, великому. Розкрив би я своє серце, Та нікому, та нікому. Значна частина віршів, що увійшли до цієї збірки, була написана в дореволюційні роки. Серед них чимало на тему кохання. Але це вже були зрілі поезії, бо писала їх молода людина, яка пізнала справжню любов. Я так тебе люблю, що не втримаю сліз, В молитві хиляться натомлені коліна. Я так тебе люблю, що білий шум беріз І небо голубе для мене домовина. Або ось такі рядки: Тебе любить, усе забуть! Ти зрозуміла? Єднає нас єдина путь, Єдина сила. Варто зауважити, що тема кохання найменше цікавила дослідників творчості Рильського, хоча для характеристики його особистості, захоплень, естетичний ідеалів, а інколи й поглядів на суспільне життя з його катаклізмами саме вірші про кохання можуть дати вагомий матеріал. Поет прийшов у літературу незрілою, збагачену досвідом людиною, а 15-річним гімназистом, видавши в 1910р. свою першу збірку віршів “На білих островах”. На думку критиків в кожному вірші відчувався і неабиякий талант того, хто наслідував відомий російських модерністів. “Іскру Божу” помітила в поета-початківця і Леся Українка, пророкуючи йому “роль свого поетичного спадкоємця”. У збірці “На білих островах” поезій на тему кохання чимало. Правда, образ коханої, якій адресує автор свої вірші, абстрактний. Це вимріяна підлітком чарівна дівчина, витвір його фантазії, як ось у вірші “Очі”: На лоні ночі зірки сновійні – Я все за очі оддав би мрійні. Як очі сяють у тебе мила, Як їх кохаю – сказать несила. Поет оспівує очі, руки коханої, чоло у темному відтінку, порівнює красу своєї вимріяної обраниці з красою природи. Як ранком зими кришталевим Весь сніг видається рожевим, - Такі твої рожево-білі руки. Як вечором майським прекрасним Все сяйвом вкривається ясним, Такі твої прекрасно-ніжні очі. У своїх восьми розділах першої книжки поета вірші про кохання мають сумну тональність, бо оспівана любов, як правило, не взаємна, дівчина або байдужа до ліричного героя, або зраджує його надії: Я все ж тебе люблю. Ти з мене глузувала, Стоптала ти любов мою, Ти серце без жалю усе пошматувала, - Я все ж тебе люблю. Закоханість юнака така сильна, що позбутися він її не може, і не хоче. Про перше справжнє кохання 19-річного юнака згадуватиме Рильський і перед Великою Вітчизняною війною, і в роки війни. Пам’ять про почуття до дівчини на ім’я Ліда з берегів Росії, з міста Корсуня, він зберіг на все життя. У жовтні 1939році поет присвятив їй вірш “Лист до адресатки”. А в поемі “Мандрівка в молодість” дає оцінку тому щастю, тому справжньому першому коханню. Лише старіючи, якогось дня у Львові, В готелі тихому я раптом зрозумів, Що той гарячий плуг далекої любові Навіки борозку в душі моїй провів. Висновки Діяльність Рильського в галузі художнього перекладу – не епізод в його поетичній творчості, а великий подвиг поета і громадянина. Щороку розширювалася сфера об’єктів його поетичної діяльності: крім класиків світової літератури, він перекладав твори поетів-сучасників – М. Тихонова, М. Светлова, М. Ісаковського, Я. Купали, Я. Коласа, М. Танка, Г. Табідзе, С. Чіковані, А. Ісаакяна, М. Миколайтіса-Путінаса та багатьох інших. А водночас із цим він продовжував і свою оригінальну творчість. В цілому він переклав з 13 мов понад чверть мільйона рядків поезії [1, 149]. Теоретичні погляди на переклад були висвітлені Максимом Тадейовичем у статтях, нотатках, які потім були видані окремою книгою – «Искусство перевода» [3]. Він був послідовним і в теорії, і на практиці. Саме тому легко можна виділити основні практичні принципи Рильського-перекладача:
Література:
- - |
Добавить документ в свой блог или на сайт
Похожие:
 | Донецький національний університет фізичний факультет кафедра комп’ютерних технологій «Дмитровский опытный завод алюминиевой и комбинированной ленты» (далее именуемое – Общество) и разработано в соответствии с Гражданским... | | Сумський державний університет Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ Рідкісні книги (1835-1950) з фондів бібліотек Сумського обласного краєзнавчого музею та Сумського обласного художнього музею ім.... |
| Классный час на тему «друзья мои, прекрасен наш союз» Подобрать пословицы, песни, видеосюжеты, литературные произведения на тему: «Дружба» |  | Реферат на тему: «Особенности формирования культуры межнационального общения старшеклассников» Исследование на тему «Отношение учащихся нашей школы к представителям других национальностей» |
| Урок в 7 классе на тему: «Задачи гражданской обороны» Классные часы для учащихся 5 -11 классов на тему: «Защита населения в мирное и военное время» | | Проект долгосрочный на тему: «Чудо-огород»( недель) Цель урока: Продолжить работу над сказкой, раскрыв тему добра и зла по тексту сказки |
| Конспект Лекция Учебное занятие Составление картотеки на тему «научная литература по ономастике» Орфографический диктант на тему 2Географические названия на карте нашей области | | Урок изобразительного искусства на тему: «Рисование фруктов» Учитель: На протяжении уроков этой четверти мы обсуждаем одну очень интересную тему, кто ответит какую? |
| Реферат по предмету «морская энциклопедия» на тему «судовые дымовые трубы» Но я в своем реферате не хотел бы затрагивать тему военных конструкторских разработок и ограничусь гражданскими пассажирскими и грузовыми... | | Урок алгебры в 8 классе на тему: «Квадратные уравнения» Слово учителя: Добрый день, друзья! Я рада вас видеть. Тему урока узнаете, если выполните следующее задание |
| Программа по формированию навыков безопасного поведения на дорогах... Здравствуйте, ребята! Вспомните тему нашего прошлого урока. Дома вы выполнили проект на тему домашние опасности | | Проектная работа на тему Тема моего проекта – это мои рисунки. Я выбрала эту тему, так как я очень люблю рисовать, срисовывать и просто творить чудеса на... |
| Конкурсная работа «Моя профессия железная дорога» На тему На тему: Совершенствование эксплуатационной работы на базе внедрения новейших информационно-управляющих и телекоммуникационных систем,... | | Конспект занятия по развитию речи в старшей группе на тему: Рассказывание... Программа предназначена для повышения квалификации учителей и техперсонала мерам по противопожарной безопасности в мбоу сош |
| Курсовая работа по «(указать наименование дисциплины)» на тему «(указать выбранную тему)» Подведите курсор к букве с (содержание). Далее Абзац. Положение на странице. Поставить «птичку» в окошечко с новой страницы | | Конспект занятия на тему: камера-обскура Дорогие ребята! Сегодня на классном часе мы с вами затронем очень больную тему, а именно мы будем говорить о нашей безопасности:... |
