Актуальные вопросы развития экономики и профессионального образования в современном обществе
Скачать 11.66 Mb.
|
Література 1. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Кн.. 1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. К.: Либідь, 2003. 280 с. 2. Гапон Ю.Д. Соціально-педагогічні основи процесу виховання особистості. Запоріжжя: Павел, 2007. 217 с. 3. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посібник. К.: Вища школа, 2007. 304 с. 4. Маленкова Л.И. Теория и методика воспитания: учебное пособие. М.: Педагогическое общество России, 2010. 480 с. 5. Подмазин С.И. Личностно-ориентированное образование: Соціально-философское исследование. Запорожье: Просвита, 2011. 250 с. БУЛІНГ СЕРЕД ПІДЛІТКІВ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА Т.Д. Тертишна, науковий керівник О.І. Онипченко Україна, м. Харків, Харківська гуманітарно-педагогічна академія Поняття насилля за останні десятиліття набуло неабиякого розголосу у всьому світі. Найчастіше це пов’язано з проявом агресії та агресивності, що виявляється під дією як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Найбільш резонансним є поняття підліткового насилля, яке стає більш розповсюдженим в осередках освіти. Сучасний світ розглядає поняття підліткового насилля у більш розгорнутому вигляді та під назвою «булінг». Назва «булінг» походить від англійського слова «bullу», яке означає хуліган, забіяка, людина, яка використовує свою силу і владу, щоб налякати, або заподіяти шкоду слабшим людям. Булінг є явищем інтернаціональним і досліджується вченими багатьох країн: Америки, Великої Британії, Канади, Норвегії, Фінляндії та радянських науковців, таких як Н. Левітів, Т. Румянцева, Л. Іванова, С. Беличева, Л. Семенюк, В. Петров. Досить гострою та актуальною є проблема профілактики відхилень в поведінці підлітків і профілактики типів розвитку, що відхиляються. Розробка нових стратегій виховної дії на підлітків і психолого-педагогічних методик вимагає постійного уточнення в науковому плані змісту процесів нормального і аномального розвитку на цьому віковому етапі по відношенню до загального контексту розвитку і життєвого шляху людини; інтеграції ідей і методів, що розробляються не тільки в соціальній роботі, психології та педагогіці, але й в медицині, психотерапії й інших суміжних науках і практиках. Цими питаннями займалися А. Асмолов, А. Бодальов, І. Вачков, В. Давидов, І. Дубровіна, В. Зінченко, Л. Мітіна, П. Підкасистий, А. Прихожан, В. Рубців, В. Степанов, Д. Фельдштейн, які у своїх працях описували перебіг психологічних процесів у підлітковому віці, що, в свою чергу, впливають на рівень прояву агресивності. За останні роки були проведені психологами і педагогами ряд досліджень по вивченню, діагностиці і попередженню педагогічної занедбаності і агресивності у підлітковому середовищі. Вчинення насильства підлітками-школярами в освітніх установах має локальний характер покарання, хоча згідно з Законом України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», згідно з статтею 24/1 «Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх» за вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані конкретні заходи впливу. Питання насилля як соціального явища, безпосередньо пов’язане з рівнем демократизації суспільства. Оскільки багато підлітків вважають, що «демократія» має на увазі абсолютну свободу дій, які не матимуть покарання. Саме тому протягом тривалого часу його наявність приховувалася, а в разі неможливості приховати – подавалася як випадковість, збіг обставин, що повільно загострювало це питання. Особливо цю тематику оминали в освітньому середовищі, яке часто має присмак авторитаризму. Жахливі факти використання вогнепальної зброї, масові вбивства у навчальних закладах різних країн, нарешті привернули увагу громадськості до проблеми існування насилля в школах. Сучасна педагогічна практика свідчить про те, що з агресивними проявами в поведінці підлітків уже зіштовхуються не тільки вчителі, але й сторонні люди (сусіди, знайомі). Однак, більша частина наукових праць присвячена вивченню особливостей агресивної поведінки підлітків стосовно своїх однолітків, які за фізичним розвитком є слабшими за своїх кривдників. Л. Семенюк виділяє три головні компоненти соціально-педагогічної профілактики насильства серед неповнолітніх: концептуального, що містить теоретичне обґрунтування (концепції) та діагностичну базу (моніторинг системи освіти, стратегічне планування та оцінка якості профілактики); змістового, який складається із системи принципів соціально-педагогічної діяльності (випереджаючого, інтеграційного, особистісно-орієнтованого та ін..), методів і технологій профілактики в освітніх й соціально-педагогічних установах; cтруктурно-функціонального, котрий містить цілісну модель профілактики, багаторівневу систему її впровадження, методичне, кадрове, інформаційне, законодавче забезпечення [10, с. 43]. Прояви насильства в умовах загальноосвітньої школи – одна з найгостріших і актуальних проблем сучасного українського суспільства, яка, на жаль, через значний рівень латентності цього явища по-справжньому недооцінюється як державою, так і громадськістю, адже багато випадків шкільного насильства залишаються прихованими та незареєстрованими. Шкільні «травми» можуть проявитися в будь-якому віці у вигляді комплексів, страхів, психічних патологій, проявів агресії. Якщо у дитячому віці отримані травми можуть не проявитися, то в подальшому житті вони можуть почати проявлятися в будь-який момент і досить різними способами. В англомовній літературі тема шкільного насилля не є новою, проте, у вітчизняній психолого-педагогічній та соціологічній науці цю проблему почали активно досліджувати в роки незалежності України, особливо в останнє десятиліття (М. Алексєєнко, О. Дроздов, Є. Дубровська, Л. Лушпай, М. Ясеновська та інші вчені) [3, c. 58]. Булінг – це зазвичай повторювана навмисна поведінка, спрямована на завдання шкоди іншій людині або людям і приниження жертви. Агресор має більше влади, сили, або вищий статус, ніж потерпілий. Кривдником вважається людина, яка здійснює, допомагає здійснювати або підбурює інших до булінгу. Розрізняють булінг фізичний, вербальний, соціальний та/або електронний [1, с. 63]. У науковій літературі, присвяченій питанням булінгу, представлено багато визначень цього явища. Х. Лейманн визначає булінг як «соціальну взаємодію, через яку одна людина (іноді декілька) зазнають нападів іншої людини (іноді декількох, але, як правило не більше чотирьох) майже щодня впродовж тривалого періоду (декількох місяців), що викликає у жертви стан безпомічності і виключення з групи» [2, с. 10]. С. Соловйова визначає, що соціально-педагогічна профілактика має комплексний характер і спрямована на розробку різних концепцій, які передбачають використання методів, форм і заходів профілактичного характеру; здійснюється у соціумі і реалізується через цілеспрямований педагогічний вплив існуючих програм шляхом мобілізації всіх учасників профілактичного процесу [12, c. 19]. Окрім того, з огляду на розуміння соціальної ситуації розвитку підлітків, її об’єктивних і суб’єктивних аспектів, соціально-педагогічна профілактика спрямована на зміну різноманітних зовнішніх і внутрішніх факторів, а також умов соціального виховання або зміни їх взаємодії [14, с. 89]. Британський науковець Н. Данкансон досліджував такий різновид булінгу як вживання образливих, сексуально забарвлених слів у спілкуванні учнів молодшої і старшої середньої школи. Вчений мав на меті з’ясувати як впливає така поведінка на формування гендерної ідентичності молодого покоління, які чинники сприяють виникненню такої поведінки [9, с. 56]. Соціальна природа булінгу, як правило має у своїй структурі три елементи, а саме: переслідувач (булі), жертва і спостерігач. Відтворити типовий портрет агресора та жертви досить важко. Разом з тим відомий норвезький психолог Д. Ольвеус, автор моделі булінгу в освітньому середовищі, визначає найбільш типові риси учнів, схильних ставати булі наступним чином: вони відчувають сильну потребу панувати і підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі, вони імпульсивні й легко шаленіють; не виявляють співчуття до своїх жертв; якщо це хлопчики, вони, зазвичай, фізично сильніші за інших; жертви булінгу також мають свої характерні риси: вони часто тривожні, невпевнені в собі, мають низьку самооцінку; полохливі й вразливі; часто не мають близьких друзів та успішніше спілкуються з дорослими; схильні до депресії і частіше за своїх ровесників думають про самогубство; серед причин боулінгу в первинному колективі вчені виділяють такі: боротьба за лідерство; зіткнення різних субкультур, цінностей, поглядів і невміння толерантно ставитися до них; агресивність і віктимність; наявність психічних чи фізичних вад; відсутність предметного дозвілля [11, с. 68]. Однією з причин булінгу Г. Іткіс називає існування наявного дисбалансу в силах між жертвою та агресором, оскільки найчастіше жертвами стають діти з фізичними вадами, особливостями поведінки, слабші, ті, хто відрізняється чимось від інших. Але, на думку С. Вихор, крім вказаних причин насилля в освітньому середовищі, можуть виступати прийняті культурою і закріплені суспільними нормами владно-підвладні аспекти статево-рольової та гендерної взаємодії; наявність «прихованого» навчального плану в навчальних закладах, тобто причин, які містять гендерну складову, котру не можна ігнорувати, аналізуючи причини насильницької поведінки [4, с. 16]. Зокрема, з позиції соціальної педагогіки, проблему насильства та агресії у підлітковому віці досліджували Н. Агаркова, О. Безпалько, Т. Вовчок, Е. Волкова, О. Грицевич, Д. Даниленко, Т. Журавель, К. Левченко, О. Лозова, Ю. Онишко, Ж. Петрочко, Н. Степура, І. Трубавіна. Результати досліджень свідчать, що серед форм насильства переважають такі форми, як побиття, образи, приниження, копняки, використання образливих прізвиськ, псування майна іншої особи позбавлення їжі та грошей, неприємні дотики до тіла, бойкот, тощо [8, с. 52]. Соціальні педагоги та психологи виділяють форми соціально-педагогічної роботи з дітьми, схильними до проявів булінгу: ігри, аматорські театри, міні-лекції, перегляд відеофільмів, бесіди, розповіді, вікторини й конкурси (про права дітей). Цікавою є пропозиція представників навчальних закладів про введення нормативних положень, у яких би закріплювалися права дітей і вчителів. Ідея стосунків «за статутом» між учителями, учнями та батьками, за прикладом зарубіжних країн, може забезпечити можливість мирової угоди між сторонами на етапі виникнення шкільних непорозумінь [13, с. 83]. Серед ефективних форм роботи методичних центрів практичної психології та соціальної роботи є проведення методичних нарад із працівниками психологічної служби «попередження насильницьких тенденцій у дитячому середовищі», «Соціально-правовий захист дітей від жорстокого поводження», «Прояви насильства серед підлітків і сучасній педагогічній практиці» тощо. При цьому підкреслюється, що насильство – це вплив однієї людини на іншу, що порушує конституційне право людини на особистісну недоторканість (у фізичному і духовному розумінні) [6, с. 15]. На сьогодні Україна є учасницею міжнародних договорів і угод, спрямованих на захист і гарантування прав та інтересів дитини на досягнення її повного добробуту. Право дітей нашої країни на захист від усіх форм насильства гарантується 28 і 52 статтями Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському, або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню. Статтею 10 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Дисципліна в закладах дотримується на основі взаємоповаги усіх учасників навчально-виховного процесу, дотримання правил внутрішнього розпорядку та статуту навчального закладу [7, с. 45]. Поєднання несприятливих біологічних, психологічних, сімейних і інших соціально-психологічних чинників спотворює весь спосіб життя підлітків. Характерним для них стає порушення емоційних відносин з оточуючими людьми. Підлітки попадають під сильний вплив підліткової групи, що нерідко формує асоціальну шкалу життєвих цінностей. Сам спосіб життя, середовище, стиль і круг спілкування сприяють розвитку і закріпленню девіантної поведінки. Таким чином, негативний мікроклімат, що має місце в багатьох сім'ях, сприяє виникнення відчуженості, грубості неприязні певної частини підлітків, прагнення робити все на зло, всупереч волі оточуючих, що створює об'єктивні передумови для появи демонстративної непокори, агресивності й руйнівних дій. Інтенсивний розвиток самосвідомості й самокритичності призводить до того, що дитина в підлітковому віці виявляє суперечності не тільки в навколишньому світі, але й власного уявлення про себе [5, с. 75]. Отже, звернення до проблеми агресії та насилля обумовлено тим, що сучасна школа є не тільки освітньою установою, а й місцем, у якому дитина отримує травматичний соціальний досвід. Школа є дзеркальним відображенням соціуму, а соціум на даному етапі складається з насилля. Однією з проблем, що складно розв’язати, для педагогічного персоналу освітніх установ є проблема виховання в дітей гуманного ставлення до людей, бажання регулювати конфліктні ситуації або вміння їм запобігати. Найкращий спосіб розв’язання цієї проблеми є профілактика. Профілактику треба розпочинати з раннього підліткового віку. Профілактична робота зумовлює зміну соціальної, сімейної, особистісної ситуації людини проведенням спеціальних педагогічних та виховних заходів, що сприяють поліпшенню якості її життя та поведінки. Література
СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА АДАПТАЦІЯ ПЕРШОКЛАСНИКІВ ЗАСОБАМИ КАЗКОТЕРАПІЇ В.О. Ткаченко, науковий керівник О.І.Рассказова Україна, м. Харків Харківська гуманітарно-педагогічна академія Упродовж останнього десятиріччя в Україні початок систематичного навчання в школі є стресовою ситуацією в житті дитини, оскільки пов’язано це з необхідністю адаптуватися до нових мікросоціальних умов. Цей процес супроводжується різноманітними порушеннями у функціональному стані і значною мірою зачіпає психоемоційну сферу. Від благополуччя адаптаційного періоду під час вступу до школи значною мірою залежить успішність подальшої соціальної діяльності дитини. Шкільна дезадаптація призводить до зниження навчальної мотивації, деформації між особових відносин, розвитку невротичних станів, формування девіантних форм поведінки. Несприятливий перебіг адаптації свідчить про зниження функціональних резервів організму і перенапруження регуляторних систем, що супроводжується виникненням соматичних захворювань. Соціальна адаптація (адаптивна діяльність) вміщає сукупність усіх видів діяльності, що відбуваються одночасно. З одного боку це зумовлене орієнтувальними потребами пізнання змін у предметній діяльності, встановлення з цією метою необхідних емоційних контактів і відносин, а також оцінювання на підставі цього особистої та суспільної значущості змін, що відбулися. З іншого боку – це здійснювана в діалектичній єдності з оцінковою діяльністю (та на її основі) корекція поведінки особистості та її предметної діяльності, що пов’язана з перетворенням навколишнього середовища. Соціально-педагогічний аспект в адаптації першокласників засобами казкотерапії полягає в тому, що, у першу чергу, необхідна бути сприятлива комунікативна обстановка яка дозволяє першокласнику успішно адаптуватися, зайняти гідне соціальне становище у класному колективі і прийняти нову соціальну роль – роль учня. Казкотерапія – це процес виховання внутрішнього стану дитини, розвитку душі, підвищення рівня усвідомленості подій, придбання знань про закони життя і засоби соціального, прояви творчої сили. Метод казкотерапії спрямований на розвиток сприйняття, тілесних відчуттів, рухової координації дітей, уміння усвідомлювати і контролювати свої переживання, розуміти власний емоційний стан. Заняття вводять дитину в складний світ людських емоцій, допомагають йому прожити певний емоційний стан, створити свій власний «емоційний фон», за допомогою якого він зможе орієнтуватися у власних почуттях і у почуттях людей, які його оточують. Основний акцент робимо не просто на опрацювання емоцій на рівні їх впізнавання по міміці, жестах, поведінці, словами людей і казкових персонажів. У цих заняттях важливо, щоб дитина проживала кожну емоцію на тілесному рівні, спостерігав за своїми тілесними відчуттями і оцінював їх. Таким чином, розвивається довільна уловлювання відчуттів тепла, холоду, напруги і розслаблення м'язів тіла. Всі заняття – казкової форми, так як казка – це основна діяльність дитини, в якій він спочатку емоційно, а потім інтелектуально освоює систему людських відносин. Казкотерапія – один з найбільш нестандартних і найбільш ефективних способів взаємодії з дитиною першокласником, котрі відчувають ті чи інші емоційні та поведінкові труднощі. Казкотерапія безумовно є дуже цінним методом соціально-педагогічної роботи з дітьми, надаючи дуже природну і традиційну форму спілкування дитини і дорослого – через казку. У молодшому шкільному віці сприйняття казки стає специфічною діяльністю дитини, що володіє неймовірно привабливою силою, що дозволяє йому вільно мріяти і фантазувати, розсовувати рамки звичайного життя, стикатися зі складними явищами й почуттями дорослого світу. При казкотерапії навіть ті діти, які спочатку не включаються в роботу, не приймають казку, все одно відчувають на собі її благотворний вплив на підсвідомому рівні. Одна і та ж казка по-різному впливає на кожну дитину, кожен знаходить у ній щось своє, необхідне йому в даний момент, для вирішення його проблеми. У молодшому шкільному віці сприйняття казки стає специфічною діяльністю дитини, що володіє неймовірно привабливою силою, що дозволяє йому вільно мріяти і фантазувати. При цьому казка для дитини не тільки вигадка і фантазія. Це ще й особлива реальність, яка дозволяє розсовувати рамки звичайного життя, стикатися зі складними явищами й почуттями і в доступній для розуміння дитини казковій формі осягати дорослий світ почуттів і переживань. У першокласника сильно розвинений механізм ідентифікації, тобто процес емоційного об'єднання себе з іншою людиною, персонажем і присвоєння його норм, цінностей, зразків як своїх. Тому, сприймаючи сказу, дитина, з одного боку, порівнює себе з казковим героєм, і це дозволяє йому відчути і зрозуміти, що не тільки у нього є такі проблеми та переживання. З іншого боку, за допомогою ненав'язливих казкових образів дитині пропонуються виходи з різних складних ситуацій, шляхи вирішення виниклих конфліктів, позитивна підтримка його можливостей і віри в себе. При цьому першокласник ототожнює себе з позитивним героєм. Відбувається це не тому, що першокласник так добре розбирається в людських взаєминах, а тому, що положення героя більш привабливо в порівнянні з іншими персонажами. Це дозволяє дитині засвоювати правильні моральні норми і цінності, розрізняти добро і зло. Казка, як засіб корекції дитячих страхів завжди має потрійну спрямованість: по-перше, вона дидактично прийнятна, по-друге, вона включає в дію основні, пізнавальні процеси, що сприяє м'якому переходу від уявної ситуації до ситуації реальної, по-третє, процес трансформації з уявної ситуації в реальну, через ігрову – якраз той шлях, який за допомогою психологічної корекції дозволяє добитися значного зниження рівня тривожності і страхів у першокласників. Казкотерапія – це природна форма спілкування і передачі досвіду, органічна система виховання нових поколінь, це необхідний засіб в осягненні дитиною світу, як зовнішнього, так і внутрішнього. Тому казкотерапія для першокласників пов'язана, насамперед з усвідомленням сенсу казкових подій і їх взаємозв'язку з ситуаціями реального життя. Казка надає психотерапевтичний вплив на дітей, тому що мову казки доступний дитині. Казка сприяє розвитку уяви, а це необхідно для вирішення дитиною його власних проблем. Стиль казки також зрозумілий дитині. Першокласник ще не вміє мислити логічно, і казка ніколи не обтяжує дитину якимись логічними міркуваннями. Дитина не любить настанов, і казка не вчить його безпосередньо. Першокласники часто знаходяться «в полоні емоцій», оскільки ще не можуть керувати своїми почуттями, що може призводити до імпульсивності поведінки, ускладнень у спілкуванні з однолітками і дорослими. Лише в міру особистісного розвитку у них поступово формується здатність усвідомлювати і контролювати свої переживання, розуміти емоційний стан інших людей, розвивається довільність поведінки, почуття стають більш стійкими і глибокими. Засоби казкотерапії розуміються нами як інструмент розвитку – це слухання, придумування, обігравання й обговорення казки, внаслідок чого в дитини розвиваються необхідні для ефективного існування фантазії, творчість. Дитина засвоює основні механізми пошуку та прийняття рішень, що являє собою більш ефективним фактором для покращення адаптації першокласників. Напрямом подальших досліджень є не тільки покращення адаптації першокласників в шкільному середовищі, але й активізація уваги учителів та батьків на успішний її розвиток, використання соціальним педагогом сучасних засобів в роботі які спрямовані на покращення адаптації першокласників, а саме засобі казкотерапії. |
Похожие:
 | Актуальные вопросы развития экономики и профессионального образования в современном обществе Материалы XII международной молодежной научно-практической конференции 18 марта 2015 г., гг. Екатеринбург, Алматы, Харьков, Елабуга:... | | Актуальные проблемы мировой экономики на современном этапе ... |
 | Программа работы конференции предполагает работу нескольких секций... Пермский институт экономики и финансов приглашает Вас принять участие в работе IV всероссийской ежегодной научно-практической конференции... | | Ростов-на-Дону, 6-8 декабря 2010 г. Актуальные вопросы управления... В. Н. Некрасов, д э н., профессор, проректор по экономике и международным связям Северо-Кавказской академии государственной службы,... |
| «Наука в современном информационном обществе» Оргкомитет международной... Фгос спо по специальности 080014 Экономика и бухгалтерский учет (по отраслям), утвержденный Министерством образования и науки РФ... | | Программа дисциплины «Современные тенденции развития медиасистемы» Актуальные проблемы современности и журналистика: актуальные проблемы мировой цивилизации и журналистика, основные проблемы развития... |
| Пояснительная записка Происходящие изменения в современном обществе... Проектная деятельность как один из способов развития самостоятельности младших школьников | | Концепция развития дополнительного образования детей в российской федерации (Первая версия) Ценностный статус и стратегическая роль дополнительного образования в современном обществе 4 |
| 23 августа 11: 00 «Актуальные вопросы развития научно-технического... Городские площадки по приоритетным направлениям развития московского образования. (по графику) | | «Актуальные вопросы аритмологии: механизмы возникновения, вопросы... Фгу российский кардиологический научно-производственный комплекс Минздравсоцразвития России |
| Программа по формированию навыков безопасного поведения на дорогах... Программа предназначена для преподавателей, ведущих данную дисциплину, учебных ассистентов и студентов, обучающихся по направлению... | | Актуальные вопросы казачьего образования и воспитания Краснодарский краевой институт дополнительного профессионального педагогического образования |
| Концепция развития средней общеобразовательной школы №36 г. Томска Школа в современном обществе рассматривается как социокультурный институт, основной функцией которого является организация процесса... | | Секция 1 Общественные науки в современном мире: актуальные вопросы... Победители XVI всероссийской студенческой научной конференции «От творческого поиска к профессиональному становлению» |
| Методические рекомендации по организации самостоятельной работы студентов:... Филиал негосударственного образовательного учреждения высшего профессионального образования | | «актуальные проблемы экономики и права» с 2007 года Алпатова Э. С. Факторы формирования новой институциональной среды в банковском секторе // Актуальные проблемы экономики и права.... |
