Актуальные вопросы развития экономики и профессионального образования в современном обществе
Скачать 11.66 Mb.
|
Література 1. Василенко Н. Проблема здорового способу життя в освіті європейських країн // Шлях освіти. 2006. № 2. С.19-22. 2. Кириленко С. Розвиток педагогічних технологій формування культури здоров'я старшокласників // Рідна школа. 2012. №1. С.50-55. 3. Формування здорового способу життя молоді в Україні: національна модель „Молодь за здоров’я” / П. Шатц, О. Балакірєва та ін. К. : Укр. ін.-т соц. досліджень, 2005. 130 с. 4. Шкуркіна В.М. Формування соціального здоров’я дітей-сиріт підліткового віку в загальноосвітніх школах-інтернатах: дис. …канд. пед. наук. Луганськ, 2006. 220 с. СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я ШКОЛЯРІВ А.В. Усова, Н.А. Коношенко, науковий керівник С.В. Коношенко Україна, Донецька область, м. Слов’янськ, Донбаський державний педагогічний університет Постановка проблеми та її актуальність. В умовах глобалізації суспільства в національній системі освіти особливої актуальності набувають питання розвитку особистості в соціокультурному контексті, формування культури здоров’я підростаючого покоління. Актуальність формування культури здоров’я населення України, зокрема дітей молодшого шкільного віку, зумовлена критичним станом здоров’я школярів. Початкову школу з погіршеним станом здоров’я завершують близько 80 % учнів. Останнім часом відзначається не лише суттєве зменшення кількості здорових дітей, а й поширення серед них шкідливих звичок, знецінення культу здоров’я. Оскільки самій людині належить провідна роль у збереженні та зміцненні здоров’я, виборі способу життя, системи цінностей, ступеня гармонізації внутрішнього світу і відносин з оточенням, стає очевидним необхідність усвідомлення нею потреби бути культурно здоровою. Аналіз останніх досліджень і публікацій. В останнє десятиріччя опубліковані праці, в яких визначено сутність поняття „культура здоров’я” (В. Горащук, Г. Кривошеєва, С. Свириденко, В. Скумін, О. Трещева, В. Шахненко та ін.). У дисертаціях В. Горащука і С. Кириленко проблема формування культури здоров’я школяра розглядається в соціально-педагогічному контексті. Питанню формування здорового способу життя дітей і молоді присвячено праці В. Войтенко, В. Зайцева, Н. Зимівець, Ю. Лісіцина, С. Омельченко, Є. Приступи, Л. Сущенко та інших. Аналіз теоретичних напрацювань учених і практичного досвіду в освітній галузі з проблем формування культури здоров’я, здорового способу життя дітей свідчить, що формуванню культури здоров’я в учнів початкових класів приділялось недостатньо уваги. Мета статті - науково обґрунтувати сутність і структуру культури здоров’я учнів початкових класів. Викладення основного матеріалу. Формування культури здоров’я учнів початкових класів вимагає врахування індивідуальних та вікових особливостей дітей. Отже, важливого значення набуває визначення вікових особливостей формування культури здоров’я учнів початкової школи. Аналіз сучасної психолого-педагогічної літератури дозволив нам з’ясувати вікові особливості дітей молодшого шкільного віку, відповідно до зазначених компонентів культури здоров’я учня початкової школи. До молодшого шкільного віку відносяться діти з 6 до 10 років, за психологічною періодизацією Л. Виготського [2]. Цей період навчання дітей в школі характеризується такими показниками: провідним видом діяльності (початок навчання в школі сприяє зміни ігрової діяльності дитини на навчальну) та основними психічними новоутвореннями (які у свою чергу характеризуються як психічними процесами, так і властивостями особистості). М. Заброцький виділяє такі „основні новоутворення психіки молодшого школяра”, як „довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дії та рефлексія” [4, с. 46]. Саме завдяки їм, на його думку, психіка школяра досягає необхідного рівня розвитку для подальшого навчання. Розглядаючи „основні новоутворення молодшого шкільного віку”, І. Бех також вказує на ці особливості: „довільність психічних процесів та їх інтелектуалізація, усвідомлення дитиною динаміки своїх змін, виникнення здатності до планування та виконання дії у внутрішньому плані, уміння немовби збоку розглядати та оцінювати свої думки та дії, поява рефлексії... Морально поглиблюються почуття...” [2, с. 213]. Отже, автор звертає увагу ще й на моральний аспект розвитку дитини в цьому віці. На основі сучасних психологічних та соціально-педагогічних досліджень розглянемо основні показники, що характеризують дитину молодшого шкільного віку, відповідно до визначеної нами системи критеріїв культури здоров’я учня. Фізичний компонент особистості учня початкових класів. Анатомо-фізіологічні особливості молодшого школяра характеризуються наступними показниками [3, с. 139-141]. Пропорційно збільшується зріст і вага. Кістково-сполучений апарат відзначається гнучкістю. Збільшується вага всіх м’язів відносно ваги тіла, що сприяє зростанню фізичної сили дітей, підвищується здатність організму до відносно тривалої діяльності. Дрібні м’язи кисті руки розвиваються повільніше. Діти цього віку, добре володіючи ходьбою, бігом, ще недосконало керують рухами, здійснюваними дрібними м’язами. З часом школярі набувають здатності розподіляти навантаження на різні групи м’язів, рухи стають більш координованими, точними. Добре розвинені органи чуття. Психічний компонент особистості учня початкових класів. Молодший школяр, як вказує Р. Овчарова, відрізняється рухливістю, непосидючістю, імпульсивністю поведінки, нестійкістю уваги, загальною недостатністю волі, виразним проявом у поведінці типологічних властивостей [5, с. 219]. Соціальний компонент особистості учня початкових класів. Розвивається під впливом відношень між суб’єктами педагогічного процесу: в системі „дитина – дитина” серед учнів встановлюються контакти та зав’язуються дружні стосунки з однокласниками; в системі „вчитель – дитина” вчитель сприяє розвиткові та соціальному вихованню особистості, засвоєнню дитиною соціально визнаних правил та норм; в системі „батьки – дитина” батьки формують у дитини навички соціальної поведінки щодо вимог соціуму (певної культури, умов життєдіяльності) [5, с.220]. Духовний компонент особистості учня початкових класів. Важливе значення має розвиток духовного аспекту, оскільки вчителі мають беззаперечний авторитет серед учнів початкових класів, тому вони безпосередньо впливають на розвиток духовної складової особистості учня. Формують ціннісні орієнтації, інтереси, переконання, світогляд дитини. Особистість учителя є одним з найважливіших чинників розвитку культури здоров’я учня початкової школи. Вчитель повинен стати взірцем для учнів, власним прикладом спонукаючи їх до вдосконалення (фізичного, психічного, соціального, духовного) [3]. Аналіз означених вище сфер дозволив з’ясувати необхідність та достатність компонентів культури здоров’я особистості учня, зробити уточнення їх ієрархічної послідовності, висвітлити взаємозв’язок та взаємодію між ними та іншими компонентами, визначити систему критеріїв культури здоров’я учня, а також розкрити вікові особливості розвитку культури здоров’я в учнів початкових класів. Дослідження компонентів особистості та особливостей формування культури здоров’я дітей молодшого шкільного віку дозволило ввести до наукового обігу такі дефініції. Культура здоров’я дитини молодшого шкільного віку – інтегроване особистісне утворення, сформоване на основі знань, умінь, що характеризується здоров’яформувальною поведінкою, яка відповідає віковим особливостям індивіда, виявляється в цілісності та гармонійному розвиткові всіх складових індивідуального здоров’я (фізичного, психічного, соціального, духовного), основних сфер особистості (мотиваційної, когнітивної, афективної, ціннісної, поведінкової), прагненні дитини до самопізнання, самовдосконалення, творчої діяльності. Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, формування культури здоров’я учнів характеризується складністю, динамічністю та багатокомпонентністю. Особливостями формування культури здоров’я дітей молодшого шкільного віку в соціокультурному контексті є врахування індивідуальних та вікових особливостей учнів, а також факторів впливу соціокультурного простору в якому вони перебувають, а саме: соціальних інститутів суспільства, законодавчих й нормативно-правових актів держави, державних/приватних програм і проектів, засобів масової інформації, морально-етичних норм, традицій тощо. Перспективою подальших розвідок у цьому напрямі ми вбачаємо розробку та реалізацію соціально-педагогічних основ формування культури здоров’я дітей молодшого шкільного віку, а саме: взаємодії соціальних інститутів суспільства в системі соціально-педагогічної діяльності з формування культури здоров’я молодших школярів; організації діяльності соціального педагога з проблеми формування культури здоров’я молодших школярів; упровадження соціально-педагогічної технології формування культури здоров’я в початковій школі. Література 1. Бех І.Д. Виховання особистості. У 2 кн. Кн. 2. Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні основи. К.: Либідь, 2003. 344 с. 2. Выготский Л.С. Педагогическая психология; под ред. В.В. Давыдова. М.: Педагогика, 1991. 479 с. 3. Методическое пособие по валеологическим аспектам здоровья / под ред. М.С. Гончаренко. Х.: ХНУ, 2000. 196 с. 4. Заброцький М.М. Вікова психологія: навч. посібник. К.: МАУП, 1998. 92 с. 5. Овчарова Р.В. Практическая психология образования: учеб. пособие для студ. психол. фак. университетов. М.: ИЦ «Академия», 2003. 448 с. ВИЯВЛЕННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ У СИСТЕМІ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА ЗАКЛАДУ ОСВІТИ Е.С. Федорова, науковий керівник Е.П. Демченко Україна, Сумська область, м. Глухів, Глухівський національний педагогічний університет ім. О. Довженка В Україні протягом останніх десятирічь відбувається утвердження соціально-педагогічної діяльності як професійної, окреслення функцій і визначення напрямів роботи соціальних педагогів. Аналіз основних документів, що регламентують роботу фахівців у соціально-педагогічній сфері, вивчення теоретичних засад змісту їхньої роботи дає підставу зробити висновок про різноплановість соціально-педагогічної діяльності. В умовах закладу освіти на соціальних педагогів покладені складні завдання з діагностування соціального середовища, проведення превентивної роботи, правового і соціального захисту дітей і підлітків, консультативна й методична робота, налагодження взаємодії з сім`ями учнів тощо. Серед напрямів соціально-педагогічної діяльності у закладі освіти важливе місце займає робота з виявлення дітей і підлітків з різними видами обдарованості, участь у створенні сприятливого розвивально-виховного середовища для реалізації їхніх здібностей і талантів, соціально-педагогічний супровід обдарованих особистостей. На сучасному етапі прослідковується суперечність, коли, з одного боку, визнається важлива роль обдарованих і талановитих людей у прогресивному поступі цивілізації в цілому, в соціально-економічному, культурному розвитку кожної держави та визначенні її місця на світовій арені зокрема. З другого боку, ще не створена на державному, регіональному рівнях і рівні закладу освіти цілісна систем пошуку, психолого-педагогічного моніторингу, соціально-педагогічного супроводу обдарованих особистостей та створення умов для їх творчої самореалізації протягом усього життя. Також до кінця не розмежовано функції педагогічних працівників закладу освіти в системі пошуку і розвитку обдарованих особистостей, чітко не окреслено обов’язки соціального педагога в роботі з обдарованими дітьми і молоддю. Специфіка соціально-педагогічної роботи з обдарованими дітьми залишається до кінця не розробленою на рівні теорії й, відповідно, не може бути повною мірою реалізованою в практиці закладів освіти. Варто зазначити, що складним і суперечливим залишається сам феномен обдарованості, який має міждисциплінарний статус і протягом декількох століть є предметом дослідження у межах філософії, фізіології, психології, педагогіки. Так, учені (О.Антонова, Е.Лодзіньська та ін.) справедливо зазначають, що його потрібно досліджувати комплексно на психофізіологічному, психологічному, соціально-психологічному, педагогічному рівнях. О.Савенков [8] також обстоює думку щодо необхідності вивчення обдарованості в декількох площинах. Учений подає цей науковий конструкт у формі вертикальної осі, яка умовно пронизує декілька рівнів: генотипічний і психологічний, фенотипічний, соціально-педагогічний. З іншого боку, наслідком пильної дослідницької уваги стали декілька теорій і підходів до пояснення природи, сутності, структури та інших аспектів феномену обдарованості. Зокрема, низка досліджень присвячена розкриттю природи обдарованості (Б.Ананьєв, Ф.Гальтон, Дж.Гілфорд, А.Ковальов, Г.Костюк, В.Мясищев, К.Платонов, С.Рубінштейн, О.Савенков, Б.Теплов та ін.). У працях відомих зарубіжних персонологів (Дж.Рензуллі, Ф.Монкс, А.Танненбаум, П.Торранс, Ч.Спірмен, Р.Стернберг, Д.Фельдх’юсен та ін.) запропоновано моделі обдарованості. Важливим напрямом психологічних розробок є обґрунтування теоретичних основ обдарованості, її сутності й структури (В.Ананьєв, Д.Богоявленська, А.Брушлинський, П.Гальперін, О.Кульчицька, Н.Лейтес, А.Лєонтьєв, О.Матюшкін, В.Моляко та ін.). Складність феномену обдарованості засвідчує наявність декількох її видів, які, за одного з наукових підходів [робоча концепція], були визначені за такими критеріями: вид діяльності й сфери психіки, що її забезпечують; ступінь сформованості; форма прояву; широта прояву в різних видах діяльності; особливості вікового розвитку. Зокрема, за широтою прояву диференціюють загальну та спеціальну обдарованість. Відповідно до виду діяльності й сфери психіки, що її забезпечують, виділяють: у практичній діяльності – обдарованість в ремеслах, спортивну та організаційну; в пізнавальній – інтелектуальну; в художньо-естетичній – хореографічну, сценічну, літературно-поетичну, образотворчу і музичну; в комунікативній – лідерську й атрактивну; в духовно-ціннісній – обдарованість, яка виявляється у створенні нових духовних цінностей і служінні людям. У свою чергу, В.Юркевич [12] на основі критерію «своєрідність характеру обдарованості» виділяє такі її типи: інтелектуальний, академічний, художній, креативний, соціальний чи лідерський, психомоторний чи спортивний. У працях сучасних російських (Д.Богоявленська, Н.Лейтес, В.Панов, В.Шадриков, В.Юркевич, Є.Яковлєва, В.Ясвін та ін.) і українських (Н.Завгородня, В.Доротюк, М.Гнатюк, О.Моляко, О.Музика, Н.Теличко та ін.) учених висвітлюється питання дитячої обдарованості, виявлення і розпізнання потенційних можливостей обдарованих дітей, створення умов для їх навчання й розвитку в майбутньому. У формуванні творчої особистості важливу роль відіграє педагог, який може своєчасно виявити в дитини ознаки обдарованості й створити необхідні умови для її самореалізації, буде партнером у процесі саморозвитку такої дитини. Тому актуальними є висновки дослідників про необхідність здійснення у ВНЗ спеціальної підготовки вчителів (М.Федоров та ін.) та фахівців у галузі дошкільної освіти (О.Аматьєва, О.Дронова, Л.Крайнова, О.Міхеєва та ін.) до роботи з обдарованими дітьми; про важливість розвитку педагогічної обдарованості самого вчителя-вихователя (О.Антонова, Л.Прокопів та ін.). Як бачимо, мало дослідженою залишається й потребує спеціальної розробки проблема підготовки соціальних педагогів до роботи з обдарованими дітьми у закладах освіти. Обдаровані діти потребують соціально-педагогічної допомоги, оскільки вони часто стають групою ризику, виявляють відхилення в поведінці та схильність до суїциду, мають конфлікті стосунки з ровесниками й дорослими, зловживають спиртним і наркотичними речовинами, викликані перевантаженням і дискримінаційним ставленням до них з боку соціального оточення. У ході проведення дослідження, спрямованого на виявлення специфіки роботи соціального педагога з обдарованими дітьми в сучасних закладах освіти, нами виявлено низку проблем. Так, опитування соціальних педагогів, які працюють у школах Вінниччини (Україна), показало, що переважна більшість респондентів не надають важливого значення роботі з обдарованими дітьми. Так, 35 опитуваних (79,6%) стверджують, що об’єктами соціально-педагогічної діяльності є діти, які перебувають у важкій життєвій ситуації, серед них: ті, мають вади в психічному та (або) фізичному розвитку, проживають у малозабезпечених сім'ях, мають відхилення в поведінці, з родин переміщених громадян; жертви насильства. Частина соціальних педагогів (6 осіб – 13,6%) зазначили, що соціально-педагогічної допомоги й підтримки потребують всі без винятку учні загальноосвітніх закладів. Припускаємо, що вони мали на увазі й обдарованих особистостей, проте, конкретно така категорія дітей не була вказана в їхніх відповідях. І лише невелика частина опитуваних (3 особи – 6,8%) зазначили, що поряд з категоріями дітей, які мають проблеми в фізичному й фізичному розвитку, відхилення в поведінці, потрапили в складні життєві обставини, особливої соціально-педагогічної допомоги потребують обдаровані діти й підлітки. На думку, цієї групи соціальних педагогів, обдаровані особистості мають низку соціальних і психологічних проблем, пов’язаних із адаптацією в закладі освіти, спілкуванням з ровесниками й статусом у колективі, конфліктами з вчителями, недостатніми умовами щодо самореалізації тощо. Респонденти справедливо стверджують, що обдаровані діти також необхідно віднести до категорії «особливих» чи «дітей з особливими освітніми потребами», які потребують професійної допомоги педагогічних працівників (практичних психологів, соціальних педагогів, учителів-переметників тощо), створення сприятливих умов для розвитку їхніх здібностей і талантів. Підтвердженням неналаштованості, небажання й недостатньої підготовленості працювати з обдарованими дітьми є відповіді соціальних педагогів на наступне, більш конкретне питання: «Хто з педагогічних працівників закладу освіти повинен організовувати й координувати роботу з обдарованими дітьми?». Відповіді респондентів розподілилися наступним чином: практичний психолог (16 осіб – 36,4%), дирекція закладу (12 осіб – 27,3%), учителі-предметники (7 осіб – 15,9%), класний керівник (5 осіб – 11,4%), соціальний педагог (4 особи – 9,0%). Як бачимо, незначна частина соціальних педагогів вважає, що важливим напрямом їхньої роботи є об’єднання зусиль педагогічного колективу для забезпечення умов для становлення особистості обдарованої дитини, її самореалізації, найповніший розвиток здібностей і талантів. Нас цікавило також питання про те, чи розуміють соціальні педагоги, в чому полягає специфіка їхньої роботи з обдарованими учнями в закладі освіти. Аналіз відповідей респондентів виявив, що вони слабко орієнтуються в змісті й напрямах соціально-педагогічної роботи з обдарованими дітьми й підлітками. Приблизно половина респондентів (20 осіб – 45,5%) дала загальні відповіді на поставлене запитання: «Створення умов для всебічного розвитку обдарованих». Інша частина соціальних педагогів обмежила роботу з обдарованими дітьми до співпраці з їхніми сім’ями (9 осіб – 20,4%) та вивченням соціального статусу й міжособистісних стосунків обдарованої дитини в учнівському колективі (8 осіб – 18,2%). Респонденти аргументували це тим, що робота соціального педагога насамперед спрямована на вивчення соціального оточення будь-якої дитини, в тому числі, й обдарованої. Решта учасників опитування (7 осіб – 15,9%) зазначили, що метою роботи соціального педагога з обдарованими дітьми є їх соціально-педагогічний супровід. Проте, вони не конкретизували, в чому полягає специфіка соціально-педагогічного супроводу саме обдарованих дітей. Виходячи з функцій соціально-педагогічної діяльності та специфіки феномену обдарованості, вважаємо, що робота соціального педагога в закладі освіти з обдарованими дітьми передбачає такі напрями:
Звернемо увагу, насамперед, на проблему виявлення обдарованих дітей у закладах освіти. Ідентифікація обдарованості є складним і тривалим процесом, оскільки критерії розгортання різних видів обдарованості не завжди є достатньо очевидними. Окрім цього, не всі характеристики обдарованості виявляються одночасно, тому що розвиток різних здібностей часто має має гетерохронний характер, найбільш активне розгортання потенціалів обдарованої особистості відбувається на різних вікових етапах. Варто не помилитися, ідентифікуючи дитину як обдаровану, оскільки, як справедливо зазначає Д.Богоявленньська, значні успіхи й досягненя особистості можуть бути проявом закономірностей вікового розвитку. Наприклад, дошкільнята характеризуються особливою схильністю до засвоєння мов, високим рівнем допитливості, надзвичайною яскравістю фантазії; для старшого підліткового віку характерними є різні форми поетичної та літературної творчості тощо. Відносно висока вага вікового фактора в ознаках обдарованості іноді створює видимість обдарованості (тобто «маску» обдарованості, під якою – звичайна дитина) у вигляді прискореного розвитку певних психічних функцій, спеціалізації інтересу тощо. Д.Богоявленська також застерігає, що потрібно відрізняти обдарованість від навченості дитини (або ширше – ступеня соціалізації), що є результатом сприятливих умов життя дитини та часто важко відрізнити від прояву дитячої обдарованості. При рівних здібностях дитина з родини з високим соціально- економічним статусом (у тих випадках, коли сім'я докладає зусиль до його розвитку) буде показувати вищі досягнення у певних видах діяльності порівняно з дитиною, для якої не були створені аналогічні умови. Погоджуємося з позицією вченої, яка вважає, що оцінка конкретної дитини як обдарованої є умовною, оскільки самі чудові здібності дитини не є прямим і достатнім показником його досягнень в майбутньому. Потрібно враховувати, що ознаки обдарованості, притаманні в дитячі роки, навіть при самих, здавалося сприятливих умовах можуть зникнути. Під впливом зміни віку, освіти, освоєння норм культурної поведінки, типу сімейного виховання тощо може відбуватися згасання ознак дитячої обдарованості. Тому вкрай складно оцінити міру стійкості обдарованості, що проявляється конкретною дитиною на певному відрізку часу. Крім того, виникають труднощі щодо прогнозу перетворення обдарованої дитини в обдарованого дорослого. Тому варто дослухатися поради дослідниці не використовувати словосполучення «обдарована дитина» для констатації (жорсткої фіксації) статусу дитини. Бо очевидний психологічний драматизм ситуації, коли дитина, що звикла до того, що вона «обдарована», на наступних етапах розвитку раптом об'єктивно втрачає ознаки своєї винятковості. Може виникнути болюче питання про те, що далі робити з дитиною, який почала навчання в спеціалізованому освітньому закладі, але потім перестала вважатися обдарованою. Виходячи з цього, в практичній роботі з дітьми замість поняття «обдарована дитина» слід використовувати поняття «дитина з ознаками обдарованості». Не можемо погодитися з думкою педагогів, які вважають, що діагностика дитячої обдарованості є суто психологічною проблемою. Сучасна освітня практика, спрямована на особистісно зорієнтований підхід, даэ пыдставу розглядати діагностику дитячої обдарованості як невід'ємну частину цілісного педагогічного процесу, важливим напрямом роботи всіх педагогічних працівників закладу освіти, в тому числі й соціального педагога. Виявлення обдарованих дітей повинно здійснюватися на комплексній оцінці, що включає низку діагностичних процедур (спостереження, анкетування, аналіз продуктів діяльності дітей, експертну оцінку, тестування, опитування вчителів і батьків тощо). У ході виявлення обдарованих дітей соціальний педагог бере участь у всіх етапах цього складного й тривалого процесу. Починається діагностична робота з етапу первинного відстежування й виявлення обдарованих дітей, який передбачає спостереження за всіма учнями та їх діагностування. Основний зміст роботи на цьому етапі полягає в тому, щоб у межах комплексного психологічного і соціально-педагогічного обстеження всіх учнів класу (школи) виділити дітей, цікавих з точки зору їхніх, можливо, більших, ніж в однолітків, перспектив розвитку. Важливе значення також відіграє моніторинг, головною метою якого є тривалий і систематичний збір інформації про обдарованих дітей, підлітків і молодь, їх систематизація, та узагальнення. Важлива роль у процесі моніторингу належить цілеспрямованому спостереженню за дітьми, за висновками деяких учених (К.Клюге, К.Хеллер), досвідчений і кваліфікований педагог здатний адекватно оцінити дитячу обдарованість і без складних психологічних вимірювань. Проте з метою виявлення обдарованих дітей необхідно дотримуватися комплексного підходу, не обмежуватися використанням одного методу. Тому діагностична програма масового обстеження передбачає використання системи психометричних методик, що здійснюються психологом, соціальним педагогом. На цьому етапі виявлення обдарованих дітей ураховуються відомості про досягнення дитини в певній сфері діяльності на основі аналізу матеріалів, отриманих за допомогою анкетування батьків; вивчення продуктів діяльності учнів, які надані педагогами, вчителями-предметиками, класними керівниками, керівниками гуртків. Результатом першого етапу є визначення кола потенційно обдарованих дітей, з якими слід проводити поглиблені індивідуальні дослідження. На другому етапі об’єктом психологічної й соціально-педагогічної діагностики є діти, в яких виявлено ознаки того чи іншого виду обдарованості. Його метою є більш об’єктивна оцінка здібностей і талантів дитини, яка може бути ідентифікована як обдарована особистість, з урахуванням наявних зон найближчого й актуального розвитку. Для цього проводиться спеціальні діагностичні процедури, комплексна діагностикою, запропонована й апробована зарубіжними й вітчизняними вченими []. За результатами комплексного обстеження дітей з метою виявлення обдарованих створюється Банк даних обдарованих дітей. Комплексне вивчення обдарованої дитини, збір інформації про неї узагальнюється в автентичному профілі дитини, Картці обдарованості, психолого-педагогічній характеристиці, психологічному портреті обдарованої дитини. В основу Картки обдарованості, покладені «Шкали для рейтингу поведінкових характеристик обдарованих дітей», розроблені під керівництвом Дж. Рензуллі. У Картці використано перші чотири шкали, показники за якими суттєві для більшості навчальних програм, призначених для обдарованих дітей. Кожен пункт шкали слід оцінювати безвідносно до інших пунктів. Критерієм оцінювання є частота спостереження кожної з характеристик. Також створюється портфоліо обдарованої дитини: психологічна характеристика, педагогічна характеристика, моніторинг розумового розвитку, моніторинг пізнавальної активності, результати досягнень (грамоти, нагороди, сертифікати тощо). На наступному етапі психологічна й соціально-педагогічна діагностика передбачає систематичне вивчення досягнень обдарованої дитини, з метою створення умов для найбільш повного розвитку обдарованих дітей. Отже, важливим напрямом соціально-педагогічної діяльності в закладі освіти є пошук та ідентифікація обдарованих дітей як майбутньої національної інтелектуальної, політичної, творчої еліти. Вчасна й досконала діагностика обдарованості посідає важливе місце в роботі з такими дітьми, є умовою для подальшого ефективного розвитку здібностей обдарованої особистості, її соціалізації, подоланню особистісних проблем і труднощів самореалізації. Література
|
Похожие:
 | Актуальные вопросы развития экономики и профессионального образования в современном обществе Материалы XII международной молодежной научно-практической конференции 18 марта 2015 г., гг. Екатеринбург, Алматы, Харьков, Елабуга:... | | Актуальные проблемы мировой экономики на современном этапе ... |
 | Программа работы конференции предполагает работу нескольких секций... Пермский институт экономики и финансов приглашает Вас принять участие в работе IV всероссийской ежегодной научно-практической конференции... | | Ростов-на-Дону, 6-8 декабря 2010 г. Актуальные вопросы управления... В. Н. Некрасов, д э н., профессор, проректор по экономике и международным связям Северо-Кавказской академии государственной службы,... |
| «Наука в современном информационном обществе» Оргкомитет международной... Фгос спо по специальности 080014 Экономика и бухгалтерский учет (по отраслям), утвержденный Министерством образования и науки РФ... | | Программа дисциплины «Современные тенденции развития медиасистемы» Актуальные проблемы современности и журналистика: актуальные проблемы мировой цивилизации и журналистика, основные проблемы развития... |
| Пояснительная записка Происходящие изменения в современном обществе... Проектная деятельность как один из способов развития самостоятельности младших школьников | | Концепция развития дополнительного образования детей в российской федерации (Первая версия) Ценностный статус и стратегическая роль дополнительного образования в современном обществе 4 |
| 23 августа 11: 00 «Актуальные вопросы развития научно-технического... Городские площадки по приоритетным направлениям развития московского образования. (по графику) | | «Актуальные вопросы аритмологии: механизмы возникновения, вопросы... Фгу российский кардиологический научно-производственный комплекс Минздравсоцразвития России |
| Программа по формированию навыков безопасного поведения на дорогах... Программа предназначена для преподавателей, ведущих данную дисциплину, учебных ассистентов и студентов, обучающихся по направлению... | | Актуальные вопросы казачьего образования и воспитания Краснодарский краевой институт дополнительного профессионального педагогического образования |
| Концепция развития средней общеобразовательной школы №36 г. Томска Школа в современном обществе рассматривается как социокультурный институт, основной функцией которого является организация процесса... | | Секция 1 Общественные науки в современном мире: актуальные вопросы... Победители XVI всероссийской студенческой научной конференции «От творческого поиска к профессиональному становлению» |
| Методические рекомендации по организации самостоятельной работы студентов:... Филиал негосударственного образовательного учреждения высшего профессионального образования | | «актуальные проблемы экономики и права» с 2007 года Алпатова Э. С. Факторы формирования новой институциональной среды в банковском секторе // Актуальные проблемы экономики и права.... |
